— Не за дякую, — заперечливо похитав головою Андрій.
— Гаразд, замість гонорару за вправлення вивиху і лікування.
— Розкатав губу! — кривлячись від болю, засміявся Щерба. — Варіант лише один — віддай телефон.
— Ні, так не піде! — обурився Вадим.
— А тобі з нього однаково вже ніякої користі. То віддай. А я тобі розповім дещо справді корисне. Якби ти знав, про що йдеться, сам би просив мене його забрати.
— Звучить інтригуюче. Я подумаю, — пообіцяв Лужний. — Тільки якщо такий обмін і відбудеться, то з нею напряму. Так і скажи їй, якщо справді знайшов. Телефон, власне, можу і тобі віддати, а от інформацію — тільки від неї.
— Я теж подумаю, — не одразу відповів Андрій. — А тим часом вимкни його і не світи у мережах. Зовсім вимкни і карту витягни.
— Навіщо? — не зрозумів Вадим.
— Бо її не лише ти розшукуєш, — пояснив той. — Такі люди, що як схоплять за задницю — мало не здасться.
— Щойно придумав?
— Як знаєш, — скривився Щерба. — Тільки через тебе, ідіота, і я можу постраждати.
— Ти вже постраждав, — змінив тему Вадим. — Йдемо до перев’язочної?
— Ні, — відмовився Андрій. — Хижняк або Цекало вправлять. А ти зроби, що кажу. Поки не пізно.
Притримуючи вивихнуту руку, Щерба посунув у напрямку ординаторської, а Вадим замислився. Те, що розповів колега, аж ніяк не скидалося на хитрощі, на які той просто не був здатний. Витягши з кишені телефон, він зробив те, що порадив Щерба. Розслідування набувало нового, небажаного напрямку.
Валігура лежав на спині, роблячи нотатки олівцем на аркуші паперу, покладеному на книжку з фатальним написом.
— Ну, що там у вас? — випромінюючи оптимізм, запитав Лужний. — Дивимось живіт.
— Начебто, порядок, — відповів слідчий, думаючи про своє.
— Справді, — згодився Вадим. — А ви, Дмитре Івановичу, ніби чимось стурбовані?
— Та, дрібниці, — відмахнувся той. — Робота, рутина. Похворіти по-людськи не дасть. І тут наздоганяє. А ви?
— Що — я? — не зрозумів Лужний.
— Ну, схоже, що і вам гризоти не бракує.
— Звісно, — спробував віджартуватися Вадим. — Он щойно головлікар наказав зловити привида. Дівок наших ночами лякає. Допоможіть, це ж за вашим фахом.
— От це якраз і не наше, — не підтримав жарту Валігура. — Ми живими, реальними речами займаємось. А які в мене перспективи?
— Найкращі з можливих, — обнадіював лікар. — Днів за три шви знімаємо і — додому. А хочете — завтра можу зі швами відпустити. Потім прийдете — знімемо.
— І все? — здивувався слідчий.
— А ви що хотіли… — не зрозумів Лужний. — Казали ж вам — дрібниці, а ви не вірили. Хоч ви нас і добряче вночі налякали. Скажіть хоч тепер, що то було?
— Якщо відверто — згадати соромно, — зізнався Валігура. — Сам не розумію. Обіцяю, я виправлюся.
Двері за Вадимом зачинилися, а Валігура замислився ще більше. Взявши з тумби телефон, він набрав номер і запитав:
— Ну що, Сергію, розкопав щось?
— Так, Дмитре Івановичу, — відповіли на тому кінці. — Номер цей у вас у Нижньому Роздолі засвітився.
— А точніше?
— Територія районної лікарні.
— Що?! — не повірив слідчий. — Ти упевнений?
— Більш аніж, — прозвучала відповідь. — Тільки от…
— Що?
— Буквально кілька годин тому вимкнувся. Зник із мережі.
Відчуття, що кінець нитки, за яку варто було тягти, вислизнув з рук, пригнічувало. Всівшись на ліжку, Валігура взявся до трапези.
Вона вийшла з магазину — як завжди, модно вдягнена і неприступна.
— Привіт кращим дівчатам Роздолу! — промовив водій таксі, опускаючи скло.
— Привіт, Вітю.
— Може підвезти куди?
— Ні, дякую.
— Безплатно! — запрошував той. — З мене ще й кава.
— Дякую, ніколи мені кавувати, — відмовилась Лада.
Тримаючи в руці пакет, з дверей магазину вийшов Цекало, підійшов до машини Полянської біля протилежної бровки і всівся на пасажирське місце. Машина рушила на виїзд із міста.
— Вітю, пропозиція ще в силі? — повернулася дівчина до таксиста.
— Звичайно!
— Тоді поїхали! Он за тим «опелем». Тільки схоже, він далеченько зібрався.
— Та куди завгодно! — махнув рукою таксист.
Обидві машини набирали швидкість.
Сидячи на ліжку, Валігура сортував речі, помалу збираючись додому і уявляючи собі процедуру зняття швів, обіцяну на завтра. Задзвонив запасний телефон. Покинувши все, він схопив трубку. На табло висвітлився невідомий номер, проте, це не завадило впізнати голос.
— Чого раптом з іншого номера? — запитав слідчий.