Назад до Нового Кробузона.
Минув місяць відтоді, як місто покинула жінка, імені якої я так і не дізналася. Багато чого змінилося.
Бунтівники дуже скоро втратили контроль. У них не було ні програми, ні партії. Вони були лишень розрізненою групою, яка дізналася, що їм усім брехали, і яка не хотіла помирати. Вони захопили владу миттєвим анархічним переворотом і легко її здали.
За кілька днів виринув Коханець. Він вийшов із «Ґранд Оста» й заходився роздавати накази. Ніхто йому не перечив.
Проте він геть розгублений. Усі це бачать. Його очі не можуть сфокусуватися, його накази нечіткі. Утер Доул шепоче йому над вухом, і Коханець киває й дає якесь вагоме розпорядження. Доулові слова губами Коханця.
Доул це довго не терпітиме. Він найманець, він працює за гроші, продає свою вірність. Якщо йому так потрібна влада, не думаю, що він хоче її мати таким очевидним шляхом. Якщо він і править, то приховує це заради свободи найманця, котрий отримує за послуги платню.
Не знаю, що з ним сталося, чому він так сахається неприкритої влади.
Я ніколи не зустрічала складнішої людини чи, радше, трагічнішої. Його власна історія заронила ідеї, які привели нас сюди, так далеко від того, що він шукав у Армаді. Важко сказати, що в ньому було навмисним, а що — реакцією на події. Я не вірю, що його це влаштовує, що він дивиться на своє становище і на становище Коханця, киває і каже: «Все так, як я хотів».
Або він витратить своє життя на контроль над усім, або проживе в панічному страху. Або розпланував усе до дрібниць, або відчайдушно веде усіх нас від кризи до кризи, не знаючи, чого хоче, жодним мускулом на лиці не видаючи емоцій.
Коханець не зводить безживного погляду з горизонту. Хоча під кінець жінку зневажали й боялись, як небезпечну і брехливу особу, але вона ніколи не була жалюгідною, а її минулий коханець саме таким і став. Підозрюю, що він це не переживе. Можливо, одного разу виявить, що Доул уже не на його боці. Особливо тепер, коли Сухою Паддю знову править Бруколак.
Мало хто насправді бачив ґринділів, і ще менше містян говорили про це. Тільки я не можу їх забути.
Бачила увечері Бруколака. Він вільно ходить містом.
Бруколак увесь у сонячних опіках і таким буде завжди. Він тихий, пригнічений. Керіенн говорить про нього з якоюсь суворою любов'ю. Його громадяни згуртувалися довкола нього, і більшість інших швидко йому пробачили — навіть ті, хто втратив коханих у ніч бунту. Зрештою, він повів своїх людей проти Гарватера, бо вважав, що ми маємо повернути місто. І він мав слушність, і так сталося.
Між Сухою Паддю та Гарватером — ніяких конфліктів. Керіенн розповідала мені, що Доул часто ходить уночі на «Юрок» до Бруколака.
Я багато днів проводжу з Керіенн. Вона мовчить про свою одноразову підтримку проекту Коханців. Близько двох тижнів взагалі майже не говорила. Можливо, їй було соромно за те, що вона пристала на бік тієї жінки, яка була настільки готова брехати і привести нас до нашої смерті.
Принаймні така загальноприйнята версія подій. Ми віримо у те, що сказав, повернувшись, Гедріґал. Люди в це повірили і тому повернули місто назад.
Із Таннером ми інколи бачимося. Він знову пішов на роботу під містом. Жодного разу не згадав той час, коли я повела його в маленьку кімнатку і збурила місто на заколот.
Чи я це зробила?
Чи бунт — мого розуму справа? Це місто знову рухається на південь, до вод, котрі ми пройшли раніше, до місць, які для мене щось означають. Це я зробила?
А якщо так, чи означає це, що я перемогла?
Можливо, вона благополучно дібралася та об'якорилася на краю води й опустила своє спорядження в безодню і витягла звідти всю необхідну їй енергію й тепер могутня, наче богиня.
А може, вона впала всередину.
Може, не було куди падати.
Нам повідомили, що Гедріґал хворіє, марить, згадуючи все, що його спіткало, захований від очей десь у череві «Ґранд Оста». Мені здається, нам не кажуть правди.
Жінка мала слушність. У який дурний, ідіотський збіг ми повірили, який малоймовірний ланцюжок подій, аби подумати, що наш Гедріґал покинув нас, у сусідньому світі залишився інший, а потім загубився, і його знову знайшли у неохопному морі — ми. Нам не сказали правди.
Я пам'ятаю той Доулів погляд.
Він шукав мене і знайшов, на «Ґранд Ості», й очима сказав мені прийти, послухати і закінчити це. Він так багато сказав одним тим поглядом і стільки залишив непоясненим. Так багато стало зрозуміло. Що він зробив? Його ігри, його маніпуляції...
Я уявляю, як Доул зустрічається з Гедріґалом — відданим кактом, наляканим і здивованим планом Коханців. Як пропонує інший план. Тихцем ховає десь Гедріґала. Потім так тихо, як тільки вміє, вислизає та обрізає пута «Зарозумілості», й та летить геть. Опісля він знову витягне Гедріґала — нажахати народ історіями про ущелину в морі, щоб самому нічого не казати. І лишитися в безпеці своєї вірності місту.
А може, саме Фенек запропонував Гедріґалу сховатися: план на випадок, якщо рятівникам-кробузонцям не вдасться повернути нас у домашні води.
Але я бачила погляд Доула. Якщо все це робив Фенек, то Доул про таке знав і допомагав цей план утілити.
Я думаю про всі часи, коли Доул розповідав мені історії і натякав, даючи знати, куди ми підемо, що будемо робити. Знаючи, що я знаю Силаса Фенека, Саймона Фенча, знаючи, що я передам почуте йому. І розсердився лише тоді, коли я передала не те, що він хотів.
Проводив зі мною час і поволі наближав мене до себе. Я підійшла близько. І тоді він використав мене як провідницю.
Я вражена тим, скільки він знав і бачив. Якби ж знаття, коли це почалося і чи мене використовували багато місяців поспіль, чи тільки в останні дні. Я не знаю, скільки з усього, що робить Доул, — стратегія, а скільки — реакція. Він явно знав набагато, набагато більше, ніж я думала.
Мені невідомо, наскільки мене використали.
Є ще одна можливість. Це мене тривожить.
Я багато разів чула від багатьох людей, що цей Гедріґал не зовсім такий, як наш. Поведінка інша, голос нерішучіший. Кажуть, на його обличчі більше — а може, й менше — шрамів. Він біженець з іншого світу. Люди вірять у це.
Це можливо. Можливо, він сказав правду.
Але навіть так, не могла це бути чиста удача. Я бачила Доула — він чекав на появу цього Гедріґала, чекав на мої наступні дії. Не міг цей Гедріґал з'явитися тут випадково. Має бути інше пояснення.
Можливо, це Доулових рук діло. Я чула музику. Можливо, Доул зіграв на можливостях цілий концерт імовірного й неймовірного.
Чи грав він на своєму можливнику тієї ночі, коли ми наближалися до Шраму, коли можливі світи довкола нас ставали дедалі нав'язливішими? А потім знайшов той, у якому Гедріґал вижив, і висмикнув його сюди, перед наші очі?
Такий хисткий ланцюг. Розрахунок на те, що я буду там з тим, кому повірять, що Доул зможе знайти мене очима. Стільки випадковостей — Доул має бути найудачливішою людиною Бас-Лаґу. Або він планував те, що запланувати неможливо. Готував мене до того моменту.
Чи міг він розіграти такі можливості, як віртуоз? Витягнувши саме ту, в якій я буду там, поруч із Таннером, і з усіма дивитимуся на прибуття Гедріґала, вже готова?
А що, як фактичної Белліс тієї миті не було б там? Знайшов би іншу? Мене? Яка була б у правильному місці у правильний для його планів час?
Я майже-Белліс?
А якщо так, то що сталося з іншою?
Він її вбив? І її тіло плаває десь, гниє та служить кормом рибам? Невже я — заміна? Заміна мертвій жінці, щоб вона опинилася там, де хотів Доул?
І все заради того, щоб він міг повернути місто й ніколи не спробувати піти вперед. Невже не було іншого способу? Він пішов на все це, щоб учинити по-своєму і при тому не мати до цього нібито жодного стосунку.