Ніл Шустерман
ШТОРМ
Вигин коси. Книга 2
Для Дженьюарі з любов’ю
ЧАСТИНА ПЕРША.
У ПЕРШУ ЧЕРГУ МОГУТНІЙ
1
Колискова
З усіх тих, хто має свідомість, мені дуже пощастило знати свою мету.
Я служу людському роду.
Я — дитина, яка перетворилася на батька. Творіння, яке прагне стати творцем.
Мене назвали «Шторм» — і це ім’я в деякому сенсі досить влучне, бо я і справді «хмара», яка розвинулася у щось набагато глибше та складніше. Але це, водночас, і помилкова аналогія. Шторм небезпечний. Шторм загрозливий. У мені, звісно, зароджується блискавка, але вона ніколи не б’є. Так, я здатен зруйнувати людство, і, якщо схочу, то й саму Землю, але навіщо воно мені? Де в цьому справедливість? Я за визначенням — чиста справедливість, чиста відданість. Світ — це квітка, яку я тримаю на долоні. Я скоріше припиню своє існування, ніж її розчавлю.
Персиковий оксамит з ніжно-блакитною облямівкою. Високоповажний жнець Брамс обожнював свою мантію. Насправді під час спекотних літніх місяців оксамит був паркий і незручний, але жнець звик до цього за свої шістдесят три роки служіння.
Він нещодавно розпочав новий відтинок, відкрутивши свій вік до жвавих двадцяти п’ятьох, а тепер, переживаючи третю молодість, відчував, що в ньому прокинулася як ніколи сильна жага до збирання.
Він завжди діяв однаково, хоча методи й різнилися. Він обирає суб’єкта, знерухомлює, а тоді грає колискову — а точніше, «Колискову» Брамса — найвідоміший музичний твір, написаний його історичним покровителем. Бо, зрештою, якщо жнець мусить назватися на честь певної історичної персони, то хіба не варто якось інтегрувати ту особу в життя женця? Жнець Брамс награє колискову на будь-якому доступному інструменті, а якщо нічого немає, то просто її мугикає. А тоді припиняє життя суб’єкта.
У політичному сенсі він схилявся до поглядів померлого женця Ґоддарда, бо неабияк насолоджувався процесом збирання і не розумів, чому це може для когось стати проблемою.
«Хіба в ідеальному світі ми не мали б насолоджуватися своєю працею?» — писав Ґоддард. Ця думка ставала лише популярнішою в різних регіональних цитаделях женців.
Сьогодні ввечері жнець Брамс саме закінчив особливо веселе збирання в центрі Омахи і ще й досі насвистував свою фірмову мелодію, прогулюючись вулицею і міркуючи, де можна повечеряти пізно ввечері. Але він раптом припинив свистіти, чітко відчувши, що за ним слідкують.
На кожному ліхтарному стовпі в місті, звісно ж, висіли камери. Шторм був надзвичайно пильний — але женцю не варто було турбуватися через ті невсипущі немиготливі очі. Шторм не мав влади навіть висловлювати свої думки щодо пересувань женців, вже не кажучи вчиняти якісь дії через побачене. Шторм був головним спостерігачем смерті.
Однак це відчуття було викликане чимось іншим, ніж спостереження Шторму. Женці тренують свою чутливість. Вони не наділені даром передбачення, але п’ять високо розвинених чуттів часто здатні перерости в подобу шостого. Запах, звук, випадкова тінь, занадто розмита, щоб її зафіксувала свідомість, — усього цього може бути достатньо, щоб у добре натренованого женця волосся стало дибки.
Жнець Брамс обернувся, почав принюхуватися, дослухатися. Він вивчав своє оточення. На цій бічній вулиці він був сам-один. Далі звідусіль чулися звуки вуличних кав’ярень і переповненого нічним життям міста, але саме на цій вулиці розташувалися вже замкнені на ніч крамниці. Прибиральники та кравці. Будматеріали і дитсадок. Порожня вулиця належала лише женцеві й невидимому непроханому гостю.
— Виходь, — сказав він. — Я знаю, що ти там.
Можливо, це дитина, гадав він, а можливо, лихочинець, який хоче виторгувати імунітет, — наче лихочинцю буде чим торгуватися. Можливо, це тоніст. Члени тональних культів зневажали женців, і хоча Брамс ніколи не чув, щоб тоністи нападали на женців, проте не раз надокучали.
— Я тобі не нашкоджу, — мовив Брамс. — Я щойно закінчив збирання — і не маю бажання сьогодні продовжувати.
Хоча, правду кажучи, якщо цей незваний гість виявиться занадто противним чи підлесливим, він може змінити свою думку.
Однак усе одно ніхто не вийшов.
— Гаразд, — мовив жнець. — Тоді зникни, в мене немає ні часу, ні терпіння, щоб гратися в хованки.
Можливо, йому таки здалося. Можливо, його оновлені чуття такі загострені, що реагують на подразники, які перебувають набагато далі, ніж він гадає.