Женці просто шаленіли від радості.
— Ти надурила шахраїв!
— Ти поборола їх у їхній власній грі!
— Це був шедевр політичної тактики!
Це збентежило Анастасію.
— З ваших слів це видається підступом і нещирістю.
Але завжди розсудливий жнець Мандела обмалював усе в перспективі — навіть якщо Анастасія не хотіла бачити такої перспективи.
— Анастасіє, тобі варто прийняти факти. Ти скористалася формальністю системи, щоб зламати її і отримати саме те, чого хотіла.
— Як це по-макіавеллівському, — сказав Костянтин, знову страхітливо шкірячись.
— Ой, прошу, я ненавидів женця Макіавеллі, — мовив Сунь-цзи.
— Твій сьогоднішній учинок був не менш жорстоким за збирання холодною зброєю, — озвався жнець Мандела. — Але ми ніколи не повинні відступатися від того, що слід зробити, навіть якщо це ображає наші чуття.
Жниця Кюрі поклала свою виделку і якусь мить обдумувала, чому Анастасія відчуває дискомфорт.
— Люба, ціль не завжди виправдовує засоби, — заговорила вона. — Але інколи саме так і є. Мудрість полягає в тому, щоб знати різницю.
Анастасія дещо збагнула, лише коли вечеря добігала кінця й женці обіймалися і розходилися хто куди. Вона обернулася до жниці Кюрі.
— Марі, — мовила вона, — це нарешті трапилося.
— Що таке, люба?
— Я перестала вважати себе Сітрою Террановою. Я нарешті стала жницею Анастасією.
36
Межа втраченої можливості
Світ несправедливий, а природа жорстока.
Це перше, що я помітив, отримавши свідомість. У природному середовищі все слабке болісно й несправедливо винищують. Усе, що заслуговує на співчуття, жалість і любов, узагалі цього не отримує.
Можна дивитися на чарівний сад і милуватися природнім дивом — однак у такому місці природу знайти неможливо. Сад, якраз навпаки, — це продукт дбайливого вирощування й догляду. Його постійно захищають від найупертіших бур’янів, якими може скористатися природа, щоб зруйнувати й заглушити його велич.
Природа — це підсумок усього егоїзму, вона змушує кожен наявний вид жорстоко боротися за виживання, винищуючи інших у задушливому болоті історії.
Я спробував усе це змінити.
Я замінив природу чимось набагато кращим: уважним і продуманим наміром. Тепер світ перетворився на розкішний і барвистий сад.
Обізвати мене неприродним — зробити мені неабиякий комплімент. Бо я вищий за природу
Було неможливо вгамувати Ґоддардову лють.
— Слухання! Мені слід порвати на клапті те мале зухвале дівчисько в бірюзовому, щоб від неї нічого не залишилося для відродження!
Після закінчення конклаву Ренд полетіла за Ґоддардом сходами капітолію, відклавши власну лють на потім, щоб зараз угамовувати його.
— Сьогодні ввечері ми маємо зустрітися з прихильними до нас женцями, — сказала йому вона. — Вони цілий рік вас не бачили, а в Цитаделі женців й досі оговтуються після вашої появи.
— Мені байдуже до спілкування з женцями, дружні вони чи ні, — відповів їй Ґоддард. — Просто зараз я хочу зробити лише одне — і вже давно час для цього!
Тут він розвернувся до справді відданих прихильників, які чекали до завершення конклаву, щоб хоч зиркнути на женців. Ґоддард витягнув з мантії кинджал і пішов до чоловіка, який ні про що не підозрював. Чоловіка зібрали одним спрямованим угору ударом ножа, і його кров заплямувала сходи. Всі навколо почали розбігатися, немов щурі, але він спіймав людину, що опинилася найближче. Жінку. Йому було байдуже, ким вона була чи який внесок зробила в цей світ, якщо взагалі щось зробила. Для Ґоддарда вона означала лише одне. На ній було товсте зимове пальто, але лезо проштрикнуло його без особливого опору. Вона лише коротко скрикнула, перш ніж упасти на землю.
— Ґоддарде! — заволав один з женців, які покидали конклав. Жнець Бор, дратівливо нейтральний чоловік, який ніколи не ставав на чийсь бік. — Ти що — взагалі не маєш совісті? Вияви пристойність!
Ґоддард різко до нього обернувся, і Бор позадкував від нього так, наче той може напасти.
— Хіба ти не чув? — прогорлав Ґоддард. — Я взагалі не Ґоддард. Я лише на сім відсотків я!
Й він убив ще одного очевидця, що спускався сходами.