Авто привітало її синтезованим голосом, позбавленим жодного штучного інтелекту.
— Пункт призначення? — бездушно запитав голос.
— Південь, — мовила вона і пригадала, як наказувала іншому авту їхати на північ, коли опинилася посеред Південного Мериканського континенту, намагаючись утекти від усіх чиларгентинських женців. Тепер усе це здавалося далеким минулим.
— Південь — це не пункт призначення, — поінформувало її авто.
— Просто їдь, — сказала вона, — доки я не вкажу пункту призначення.
Машина від’їхала від тротуару й більше її не турбувала.
Сітра починала ненавидіти користуватися раболіпними машинами з автопілотом. Кумедно, бо до початку навчання її це ніколи не турбувало. Сітра Терранова ніколи не мала жагучого бажання навчитися водити — а от жниця Анастасія мала. Можливо, вона некомфортно почувалася, сидячи бездіяльною пасажиркою у публікарі, через незалежну природу женців. Чи, можливо, на неї так впливала особистість жниці Кюрі.
Жниця Кюрі водила показні спортивні авта — то був її єдиний привілей і єдина річ у її житті, що суперечила її лавандовій мантії. Вона почала навчати Анастасію водити з таким самим непохитним терпінням, як і коли навчала Кіру збирати.
Сітра вирішила, що кермувати складніше, ніж збирати.
— Для цього необхідні інші навички, Анастасіє, — під час першого заняття сказала їй жниця Кюрі. Вона завжди вживала своє жнецьке ім’я. А от Сітра завжди трохи незручно почувалася, називаючи жницю Кюрі її іменем. «Марі» здавалося таким неформальним іменем для верховної дами смерті.
— Людині ніколи не вдасться по-справжньому опанувати мистецтво керування автом, бо не буває однакових подорожей, — розповіла їй жниця Кюрі. — Але коли досягнеш управності, це може стати винагородою, навіть дарувати звільнення.
Сітра не знала, чи досягне коли-небудь такого рівня майстерності. Потрібно було водночас зосередитися на занадто великій кількості речей. Дзеркала, і педалі, і кермо, через яке можна злетіти зі скелі, лише неправильно ковзнувши пальцем. І все тільки погіршував той факт, що всі автівки ери смертності у власності жниці Кюрі були цілком автономні. Тобто система не зможе діяти всупереч помилкам водія. Воно й не дивно, що за часів смертності через автомобілі гинуло так багато людей: без контролю комп’ютерної системи вони перетворювалися на таку ж смертоносну зброю, якою женці користувалися для збирання. Сітрі було цікаво, чи є такі женці, які збирають за допомогою автівок, а тоді вона вирішила, що не хоче про це думати.
Сітра знала лише кількох людей, що вміли водити. Навіть дітлахи у школі, які вихвалялися й хизувалися своїми блискучими машинами, всі користувалися автопілотами. Вміння водити авто було такою ж рідкістю в цьому постсмертному світі, як збивання масла вручну.
— Ми їдемо вже десять хвилин, — повідомило їй авто. — Чи бажаєте ви зараз замовити пункт призначення?
— Ні, — категорично відповіла вона і продовжила визирати у вікно — на те, як ліхтарі на трасі освітлювали темряву. Її прийдешня поїздка була б набагато простішою, якби вона могла сама вести авто.
Вона завітала навіть до кількох автосалонів, вирішивши, що якби мала власну машину, то могла б насправді навчитися її водити.
Ніде так, як в автосалоні, не були очевидні вигоди служіння женцем.
— Прошу, ваша честе, оберіть один з наших ексклюзивних транспортних засобів, — говорив продавець. — Усе, що забажаєте, — ваше, це наш подарунок.
І доки женці були вищі за закон, вони також не потребували грошей, бо безперешкодно отримували все бажане. Реклама від того, що жнець обере твоє авто, вартувала для автомобільної компанії більше, ніж сама машина.
Хай куди Сітра йшла, їй пропонували обрати щось показне, щоб привертати увагу, коли вона їздитиме.
— Жнець має залишати яскравий суспільний слід, — заявив їй чванькуватий продавець. — Коли ви проїжджаєте повз, усі мають знати, що всередині сидить вельмишановна і відповідальна жінка.
Зрештою вона вирішила зачекати, бо в останню чергу хотіла залишати по собі яскравий суспільний слід.
Вона витратила трохи часу, щоб дістати щоденник і написати свій обов’язковий звіт про збирання того дня. А далі, ще за двадцять хвилин, вона побачила знаки стоянки попереду і наказала авту з’їхати з траси — і транспорт виконав указівку. Коли машина зупинилася, Сітра глибоко вдихнула і зателефонувала жниці Кюрі, повідомивши їй, що не ночуватиме сьогодні вдома.
— Просто поїздка занадто далека, а ви знаєте, що я нізащо не зможу заснути в публікарі.