Його головним висновком після короткої розмови з керівною структурою Землі стало не усвідомлення того, що він здатен змінити світ, а те, що він цього ще не зробив. Усі ці вбиті ним корумповані женці — це нічого не змінило. Жнець Фарадей мав рацію. Напрямок припливу неможливо змінити, плюючи в море. Неможливо знищити бур’яни на полі, коли з них уже висипалося насіння. Може, Фарадеєві пошуки створеного засновниками запобіжного механізму принесуть зміну, якої не могло принести вбивство поганих женців.
Коли Рован розплющив очі після свого чотирнадцятого відродження, на нього чекала жниця Ренд. А раніше на нього ніхто не чекав. Зрештою прийшла б медсестра, перевірила показники, вдала би байдужість, тоді покликала б охоронців його забрати. Але не цього разу.
— Що ти тут робиш? — запитав він. — Сьогодні в мене день народження?
А тоді усвідомив, що це можливо. Він втрачав так багато днів між відродженнями, що навіть не уявляв, яка сьогодні дата.
— Як ти продовжуєш це робити? — хотіла знати вона. — Раз за разом повертаєшся готовим до наступного двобою — мені аж гидко, — підвелася вона. — Ти маєш бути розчавленим! Мене бісить, що це не так!
— Мені приємно, що тобі неприємно.
— Дай йому перемогти! — наполягала вона. — Це все, що ти маєш зробити!
— А що тоді? — сідаючи, мовив Рован. — Коли він переможе, то не матиме жодної причини залишати мене живим.
Ренд змовкла.
— Ти потрібен йому живим, щоб під час проведення слухання здати тебе на милість великих згубників.
Після його першого відродження Ренд дотримала обіцянку: розповіла про події на конклаві. Про вибори верховного клинка і про те, як Сітра попсувала їхні плани.
— І великі згубники виявлять милість — зберуть мене швидко.
— Так, — погодилася Ренд. — А тим часом останні дні твого життя минуть краще, якщо ДОЗВОЛИШ ҐОДДАРДУ ПЕРЕМОГТИ.
«Останні дні», — подумав Рован. Тоді підрахунок його смертей справді не відображає дійсного плину часу, якщо до слухання залишалося всього кілька днів. Його призначили на перше квітня. Вони вже наближаються до цієї дати?
— А ти попросила б мене дати перемогти Тайґерові? — поставив він їй питання — і на мить Рованові здалося, що він помітив щось у жниці Ренд. Можливо, дрібку жалю? Спалах сумління? Він не думав, що вона на таке здатна, але це вартувало уважнішого дослідження.
— Звісно ж, ні, — відреагувала Ренд. — Бо після програшу Тайґер не перерізав тобі горлянки й не виривав серця.
— Ну, Ґоддард принаймні не прострелив мені мізки.
— Бо він хоче, щоб ти все пам’ятав, — мовила Ренд. — Він хоче, щоб ти знав усе, що він з тобою зробив.
Рована це справді повеселило. Ґоддард не міг зробити нічого гіршого, бо відколи Рован опинився в автономному окрузі, вся його пам’ять не завантажувалася на другорядний мозок Шторму. Тож якщо Ґоддард пошкодить Рованів мозок, останнім його спогадом після відродження стане день, коли його спіймав Брамс. Усі його муки, заподіяні Ґоддардом, будуть стерті, а стерті муки — це те саме, що їхня відсутність.
Коли він тепер дивився на Ренд, то хотів знати, як вона страждає через Ґоддарда. Звісно ж, не так, як Рован, але то все одно муки. Біль. Жага. Тайґер уже давно помер, але аж ніяк не зник.
— Спершу я звинувачував Ґоддарда в тому, що трапилося з Тайґером, — спокійно мовив Рован. — Але то був не його вибір, а твій.
— Ти нас зрадив. Ти зламав мені хребет. Мені на руках довелося виповзати з тієї вогненної каплиці.
— Відплата, — сказав Рован, приглушуючи свою внутрішню злість. — Я розумію відплату. Але ти за ним сумуєш, так? Ти сумуєш за Тайґером.
Це було не питання, а спостереження.
— Не знаю, про що ти, — відреагувала Ренд.
— Знаєш, — Рован помовчав, що б його слова добре закарбувалися. — Ти принаймні надала його родині імунітет?
— Не довелося. Батьки відмовилися від сина задовго до його вісімнадцятиріччя. Коли я його знайшла, він мешкав один.
— А ти бодай повідомила їм, що він мертвий?
— Навіщо? І чому мені має бути небайдуже?
Рован розумів, що вже загнав її в глухий кут, і хотів позловтішатися, але не зробив цього. Коли в матчі з бокатору опонента притискають до підлоги, ніхто не зловтішається. А просто питає противника, чи той здається.
— Певно, жахливо дивитися зараз на Ґоддарда й усвідомлювати, що він уже не той, кого ти любила.
Ренд стала крижаною, як кріоген.
— Охорона поверне тебе назад, — виходячи, сказала йому вона. — Якщо ти ще хоч раз спробуєш залізти мені в голову, то твій мозок прострелю саме я.