— Це майже нагадує мені Смарагдове Місто, — прокоментувала Анастасія, пригадуючи дитячу казку ери смертності.
— Так, — пустотливо посміхнулася жниця Кюрі. — А я колись була пофарбувала свої очі під колір мантії.
Вони з Сенекою обійшли стійку адміністратора, де сформувалася черга нетерплячих женців у відпустці, а роздратований жнець у мантії з білого пір’я лютував через некомпетентність персоналу, бо вони, вочевидь, недостатньо швидко виконали всі його побажання. Деякі женці не отримували насолоди від перебування безпосередньо в центрі уваги.
— Сюди, — сказав Сенека. — Я відішлю портьє по ваші валізи.
Саме тут Анастасія помітила те, що з часу приїзду майоріло на краю свідомості. Насправді її увагу до цього привернула дитина, яка чекала з родиною на ліфт.
Малюк тицьнув на одні з ліфтових дверей і обернувся до мами.
— Що означає «зламаний»?
— Це означає, що ліфт не працює.
Але хлопчик не міг утямити такого поняття.
— Як може не працювати ліфт?
Його мама не могла на це відповісти, тож натомість дала йому щось перекусити, і це відвернуло його увагу.
Тепер Анастасія пригадала їхнє прибуття. Як літаку довелося зробити кілька кіл над островом перед приземленням — щось було з авіадиспетчерською службою. І ще вона помітила подряпину на боці публікару біля терміналу. Вона ніколи раніше такого не бачила. І ще чергу біля стійки реєстрації. Вона почула, як один з клерків казав про «проблеми» з системою комп’ютерної реєстрації. Як у комп’ютера можуть бути проблеми? У відомому Анастасії світі речі просто працювали. Це забезпечував Шторм. Ніде й ніколи не висіло напису «зламаний», бо щойно якась річ переставала функціонувати, для її ремонту відпроваджували команду. Нічого не ламалося достатньо надовго, щоб там потрібно було вішати знак.
— Яка ви жниця? — запитав маленький хлопчик, але з його акцентом це прозвучало як «жиця». Анастасія вирішила, що він з техаського регіону, хоча в деяких частинах східної Мерики теж траплялася така приязна говірка.
— Я — жниця Анастасія.
— Мій дядько — високоповажний жець Говард Г’юз, — оголосив малюк. — Тож у нас є імунітет! Він тут на симфоніумі, щоб розказати, як правильно збирати бові-ножем.
— На симпозіумі, — тихо підправила його мама.
— Я лише раз користувалася бові-ножем, — розповіла йому Анастасія.
— Вам треба робити це частіше, — мовив хлопчик. — У нього з обох боків загострений краєчок. Дуже зручно.
— Так, — погодилася жниця Кюрі. — Принаймні зручніше, ніж ці ліфти.
Хлопчик почав махати в повітрі рукою, наче тримаючи ножа.
— Я теж хочу колись стати жецем! — сказав він, і тому точно ним не стане. Хіба в його регіоні пануватимуть женці нового ладу.
Коли приїхав ліфт, Анастасія спробувала зайти, але її зупинив жнець Сенека.
— Він їде нагору, — знуджено заговорив він.
— А ми не піднімаємося?
— Звісно ж, ні.
Вона глянула на жницю Кюрі, яка взагалі не здавалася здивованою.
— То нас селять у підвалі?
Жнець Сенека посміявся з такої заяви і навіть не відповів.
— Ти забуваєш, що ми на плавучому острові, — зауважила жниця Кюрі. — Третина міста розташована під водою.
Їхній номер виявився на сьомому підрівні й мав панорамне вікно, за яким сновигали яскраві тропічні рибки. Це був неймовірний краєвид, який частково закривала фігура перед вікном.
— О, ви прибули! — мовив Ксенократ, підходячи для привітання.
Обидві жниці мали не надто теплі стосунки зі своїм колишнім верховним клинком. Анастасія так і не пробачила йому звинувачення у вбивстві женця Фарадея — але потреба в дипломатії переважала її особисту схильність тримати образу.
— Ми не очікували вашого особистого вітання, ваше високопреосвященство, — сказала жниця Кюрі.
Він потис їм долоні, як завжди, обхоплюючи своїми двома.
— Ну, так, я б не міг зробити цього у своїй резиденції. Це б стало проявом фаворитизму у справі вибору мідмериканського верховного клинка.
— Але ж ви тут, — зауважила Анастасія. — Це означає, що ви підтримуєте нас у цьому слуханні?
Ксенократ зітхнув.
— На жаль, верховний клинок Кало попросила мене взяти самовідвід. Їй видається, що я не можу бути неупередженим — боюся, вона має рацію.
Він затримав свій погляд на жниці Кюрі, і здалося, що на якусь мить впав його внутрішній захист. Він здавався справді чесним.
— Марі, ми з вами не завжди знаходили спільну мову, але Ґоддард, безперечно, стане катастрофою. Я справді сподіваюся, що ваше слухання щодо нього завершиться успіхом — і хоча мені заборонено голосувати, я за вас вболіватиму.