Навіть на цій високій посаді він відчував смиренність, якої не чекав. Він перейшов від наймогутнішого женця Мідмерики до наймолодшого женця у Світовій раді — і хоча інші шестеро великих згубників затвердили його на посаді, це не означало, що вони були готові ставитися до нього, як до рівного. Навіть на такому високому рівні потрібно було трудитися і заслужити на повагу.
От, наприклад, після його затвердження, вже на наступний день після того, як самозібралися жнець Гемінґвей і його женці-заступники, верховний клинок Кало зробила йому безцеремонне зауваження в присутності решти великих згубників.
— Так багато важкої тканини, певне, надзвичайно заважає, — сказала вона про його мантію. — Особливо тут, на широтах штильового пояса. Вам варто, — додала вона абсолютно серйозно, — позбутися бодай її частини.
Вона, звісно ж, мала на увазі не те, що йому варто перейти на легшу тканину, а те, що йому потрібно її так багато. Після цього коментаря він почервонів, наче буряк, і верховний клинок розсміялася.
— Ксенократе, ви немов херувим, — сказала вона.
Того вечора спеціаліст з оздоровлення відрегулював його наніти так, щоб значно пришвидшити обмін речовин. Перебуваючи на посаді верховного клинка Мідмерики, Ксенократ навмисно підтримував таку значну вагу. Він був показним, і це додавало йому статечності. Але тут, поміж великих згубників, він почувався, наче ожирілий малюк, якого останнім обирають у команду на уроці фізкультури.
— З налаштованим на максимум метаболізмом вам знадобиться від шістьох до дев’ятьох місяців, щоб досягти оптимальної ваги, — сказав йому спеціаліст з оздоровлення. Це триватиме значно довше, ніж у нього вистачає терпіння, але Ксенократ не міг нічого змінити. Ну, йому принаймні непотрібно було приборкувати свій апетит чи займатися спортом, як робили в смертні часи.
Поки він міркував над своїм животом, що почав зменшуватися, і над безумствами женців унизу, його слуга повернувся трохи схвильований.
— Пробачте, ваша світлосте. У вас гість.
— А я хочу його бачити?
В слуги помітно підскочив борлак.
— Це жнець Ґоддард.
Ґоддард був останній, кого Ксенократ хотів бачити.
— Скажи йому, що я зайнятий.
Але слуга ще не встиг піти, щоб переказати повідомлення, як увірвався Ґоддард.
— Ваше високопреосвященство! — радісно заговорив він. — Сподіваюся, я вам не завадив.
— Завадили! — каже Ксенократ. — Але ви вже тут, тож я нічого не вдію.
Він помахом руки відіслав слугу геть, примирившись із тим, що цієї зустрічі не уникнути. Як там кажуть тоністи? «Того, що приходить, неможливо уникнути».
— Ніколи не бачив апартаментів великого згубника, — мовив Ґоддард, походжаючи вітальнею і роздивляючись усе, від меблів до витворів мистецтва. — Надихає!
Ксенократ не марнував часу на теревені.
— Хочу, щоб ти знав: щойно ти знову з’явився, я заховав Есмі та її маму там, де ти ніколи їх не знайдеш, тож якщо плануєш їх проти мене використати, не спрацює.
— А, так, Есмі, — відреагував Ґоддард, наче вперше за довгий час про неї згадав. — Як твоя люба донька? Гадаю, росте як бур’ян. Чи, точніше, як кущ. Я справді за нею сумую!
— Чому ти тут? — запитав Ксенократ, роздратований присутністю Ґоддарда, і палючим сонячним промінням, яке продовжувало його сліпити, і кондиціонером, що не міг налаштуватися на стійку температуру.
— Лише щоб мені теж приділили рівну кількість часу, ваше високопреосвященство, — сказав Ґоддард. — Я знаю, що сьогодні вранці ви зустрічалися зі жницею Кюрі. Могло здатися необ’єктивним, якби ви зустрілися лише з нею.
— Це здалося б необ’єктивним, бо так і є. Я не схвалюю ні твоїх ідей, ні твоїх дій, Ґоддарде. Я більше не триматиму це в таємниці.
— Однак ви взяли самовідвід у завтрашньому слуханні.
Ксенократ зітхнув.
— Бо верховний клинок мене про це попросила. Запитаю знову: чому ти тут?
І Ґоддард знову почав ходити околяса.
— Я прийшов з візитом і перепросити за свої минулі нерозсудливі вчинки, щоб ми могли почати з чистої сторінки. Як бачите, — він блаженним жестом розкинув руки долонями догори, щоб привернути увагу до його нового тіла, — я — нова людина. І якщо стану верховним клинком Мідмерики, то для нас обох важливо мати добрі стосунки.
Ґоддард став біля великого вигнутого вікна, так само як хвильку тому Ксенократ, і задивився вниз на краєвид, наче все це може колись стати його.
— Я хочу знати, в якому напрямку віють вітри в раді, — сказав він.
— Хіба ти не знаєш? — глузливо мовив Ксенократ. — На цих широтах немає ніяких вітрів.