Музика була насичена й нарочито емоційна. Анастасія одразу пригадала єдину іншу оперу, на яку ходила, — і то теж була опера Верді. Того вечора вона вперше зустріла Рована. Їх звів разом жнець Фарадей. Вона взагалі не здогадувалася, що він попросить її стати його ученицею, а Рован знав — чи принаймні підозрював.
За подіями опери стежити було просто: заборонене кохання між єгипетським військовим командувачем і ворожою королевою, котре призвело до вічного поховання їх обох. Так багато історій ери смертності закінчувалося остаточністю смерті. Неначе люди були нескінченно одержимі обмеженістю свого життя. Ну, принаймні грала приємна музика.
— Ти готова до завтра? — запитала Марі, поки вони спускалися великими сходами театру після закінчення вистави.
— Я готова викласти суть нашої справи, — мовила Анастасія, покладаючись на той факт, що справа стосувалася не лише її, а їх обох. — Хоча не певна, що готова до можливого результату.
— Якщо ми програємо під час слухання, я все одно можу отримати достатньо голосів, щоб стати верховним клинком.
— Гадаю ми дізнаємося про це доволі швидко.
— В будь-кому разі, — мовила Марі, — це неймовірна перспектива. Я ніколи не бажала стати верховним клинком Мідмерики. Ну, хіба замолоду — в ті часи, коли я розмахувала своїм лезом, щоб знищити роздуті еґо можних і могутніх. Але відтоді — ні.
— Коли жнець Фарадей обрав нас із Рованом своїми учнями, то сказав, що небажання виконувати цю роботу — це перший крок до того, щоб на неї заслуговувати.
— Ми навічно пронизані власною мудрістю, — сумно всміхнулася їй Марі. А тоді її усмішка зникла. — Ти ж усвідомлюєш, якщо я стану верховним клинком, то заради інтересів Цитаделі женців муситиму вполювати його й віддати в руки правосуддя.
І хоча це боліло Анастасії більше, ніж вона могла висловити, але вона кивнула з мужньою покірністю.
— Якщо це ваше правосуддя, то я його прийму.
— Ми приймаємо непрості рішення — а вони й не мають бути простими.
Анастасія глянула на океан — вода вигравала аж до самого обрію. Вона ще ніколи не почувалася так далеко від себе, як тут. Вона ще ніколи не почувалася так далеко від Рована. Це було так далеко, що вона не могла навіть полічити відстань між ними.
Можливо, тому, що між ними не було ніякої відстані.
Неподалік оперного театру, в домі відпочинку женця Брамса, Рована тримали в умебльованому підвалі з глибоководним краєвидом.
— Це набагато краще ставлення, ніж ти заслуговуєш, — сказав йому Ґоддард, коли вони прибули того ранку. — Завтра я передам тебе великим згубникам і, отримавши їхній дозвіл, зберу тебе з тією ж брутальністю, з якою ти відрубав мені голову.
— На Ендурі заборонено збирати, — нагадав йому Рован.
— Я певен, що для тебе зроблять виняток.
Коли Ґоддард пішов і Рована замкнули, хлопець сів складати фінальний звіт свого життя.
У нього було звичайне дитинство, пронизане моментами навмисної посередності, намаганням не вирізнятися. Він був чудовим другом. Він гадав, що завжди старався чинити правильно, навіть якщо правильні речі були безглузді — і, здається, в більшості випадків так і було, інакше він би не потрапив у теперішню халепу.
Рован не був готовий полишати цей світ, але після стількох тимчасових смертей за останні кілька місяців він більше не боявся того, що може принести вічність. Він таки хотів прожити достатньо довго, щоб побачити, як Ґоддарда знищать назавжди, але якщо такого не трапиться, він згоден припинити існування просто зараз. Так йому не доведеться спостерігати, як світ стане жертвою викривлених філософських ідей Ґоддарда. Але більше не бачити Сітри… це буде значно важче.
Однак він її таки побачить. Вона буде тут під час проведення слухання. Він її побачить, а вона муситиме дивитися, як Ґоддард його збирає — бо Ґоддард, безперечно, планує змусити її на це дивитися. Залишити їй рубці. Знищити її. Але вона не буде знищена. Високоповажна жниця Анастасія значно сильніша, ніж гадає Ґоддард. Це лише зміцнить її рішучість.
Рован вирішив широко всміхатися й підморгувати їй під час свого збирання, наче кажучи: «Ґоддард може мене прикінчити, але не може мені нашкодити». І це буде останній спогад, з яким він її залишить. Спокійна повсякденна зневага.
Не дозволити Ґоддардові насолодитися жахом Рована — майже така сама насолода, як вижити.