— Ти могла виказати свою пристрасть удень, але не зробила цього. Ти прийшла до мене вночі. Коли стемніло. Чому так, Айн?
Вона не могла йому відповісти.
— Якби я прийняв твою увагу, то ти б уявляла, що це він? Твій легкодухий гульвіса?
— Звісно ж, ні! — вона була шокована, і не лише тим, скільки в цьому може бути правди. — Як ви взагалі могли так подумати?
І наче цього приниження було недостатньо, в дверях з’явився не хто як жнець Брамс.
— Що відбувається? — запитав Брамс. — Усе гаразд?
Ґоддард зітхнув.
— Так. Усе гаразд, — він міг на цьому зупинитися. Але не зробив цього. — Так сталося, що Айн саме зараз вирішила здійснити грандіозний романтичний жест.
— Справді? — звеселившись, Брамс самовдоволено посміхнувся. — Їй варто було почекати, доки ви станете верховним клинком. Влада — досить сильний афродизіак.
Тепер на приниження наклалася огида.
Ґоддард з осудом і, можливо, жалістю глянув на неї востаннє.
— Якщо ти хотіла скористатися його тілом, — мовив він, — то мала зробити це, коли був такий шанс.
Жниця Ренд не плакала, відколи була Олівією Квон: агресивною дівчиною, майже без друзів і з серйозними нахилами до лихочинства. Ґоддард урятував її від життя, спрямованого на нехтування владою, цілком поставивши її над владою. Він був чарівним, прямим, мав гострий розум. Спершу вона його боялася. Тоді почала поважати. А потім закохалася. Вона, звісно ж, заперечувала свої почуття до нього, аж доки не побачила його відрубану голову. Лише після його смерті — і коли мало не загинула сама — вона змогла визнати, як насправді почувається. Але вона видужала. І знайшла спосіб повернути до життя його. Але дещо змінилося за цей рік підготовки. За весь той час, який було витрачено, щоб знайти біотехніків, які зможуть провести процедуру автономно і таємно, а тоді знайти ідеального суб’єкта — сильного, здорового і чиє використання викличе у Рована Даміша найбільше страждань. Айн була не з жінок, які до когось прив’язуються, то що пішло не так?
Невже вона закохалася у Тайґера, як і говорив Рован? Вона точно обожнювала ентузіазм Тайґера і його невгамовну простодушність — її вражало, як він міг бути гульвісою і водночас не відчувати пересичення від життя. Він був усім, ким не була вона. І вона його вбила.
Але як вона може жалкувати про свій учинок? Вона врятувала Ґоддарда, одноосібно влаштувала так, щоб зараз він опинився за волосину від отримання посади верховного клинка Мідмерики — і завдяки цьому вона стане його першою заступницею. Це був безпрограшний варіант з усіх поглядів.
І все одно вона про це жалкувала — і розривалася від запаморочливої прірві між тим, що вона мала б відчувати, і тим, що відчувала насправді.
Її думки постійно скочувалися до абсурду — неможливого абсурду. Вони з Тайґером разом? Безглуздо! Якою б вони були дивною парою: жниця та її цуценятко. З жодного погляду це не могло добре закінчитися. Однак ті думки не покидали її свідомості, і їх не виходило прогнати.
Завіси на дверях позаду неї неохоче зарипіли, і жниця Ренд, розвернувшись, побачила відчинені двері й Брамса на порозі.
— Вимітайтеся звідси до біса! — прогарчала вона йому. Він уже угледів її заплакані очі, що лише додало до її приниження. Він не пішов, але й не переступив порога. Можливо, задля власної безпеки.
— Айн, — ніжно мовив він. — Я знаю, що ми зараз переживаємо серйозний стрес. Можна цілком зрозуміти твою нерозсудливість. Я лише хочу сказати, що розумію.
— Дякую, Йоганесе.
— І хочу, щоб ти знала: якщо бажаєш провести з кимсь цю ніч, я до твоїх послуг.
Якби вона могла дотягнутися до чогось, щоб кинути, то так би й зробила. Натомість вона так сильно ляснула дверима, що сподівалася — це зламало йому носа.
— Захищайся!
Рован прокинувся від того, що в нього жбурнули ножа. Він мляво ухилився, отримав поріз на руці та впав з дивана, на якому спав у підвалі.
— Що це таке? Що ти робиш?
Це була Ренд. Вона знову кинулася на нього, ще не встиг він зіп’ятися на ноги.
— Я сказала: захищайся, чи присягаюся, що поріжу тебе на бекон!
Рован відліз убік і схопив перше-ліпше, чим можна було блокувати її удари. Стільця. Рован спрямував його перед собою. Лезо застрягло в дереві, а коли він кинув стільця вбік, ніж там і залишився.
Тепер Ренд пішла на нього з голими руками.
— Якщо збереш мене зараз, — сказав їй він, — Ґоддард втратить свою зіркову принаду для слухання.