— Мені байдуже! — прогарчала вона.
І це сказало йому все, що треба. Справа не в ньому — тобто він може перевернути ситуацію на свою користь. Якщо вдасться пережити спалах люті Ренд.
Вони зчепилися, наче то був матч з бокатору, але вона була пильніша й під упливом адреналіну, тож притиснула його менш ніж за хвилину. Вона потягнулася до стільця, висмикнула звідти лезо і приклала Рованові до горла. Тепер він опинився у владі людини, яка не має милосердя.
— Ти зла не на мене, — задихався він. — Вбивство не допоможе.
— Але я точно добре почуватимуся.
Рован не знав, що відбулося до цього, але це, безперечно, призвело до емоційного зриву смарагдової жниці. Рован міг це використати, щоб помінятися ролями. Тож він спробував проткнути її темряву, перш ніж вона проткне його.
— Якщо хочеш помститися Ґоддардові, для цього є кращі шляхи.
Вона видала якесь горлове гарчання і відкинула ножа. Злізла з Рована й почала обходити підвал, наче хижак, чию здобич украв хтось більший і гірший. Рован знав, що не варто ставити питань. Він просто стояв і чекав на її наступні дії.
— Нічого цього б узагалі не трапилося, якби не ти! — сказала вона.
— То, можливо, я можу це виправити, — запропонував він. — Виправити так, щоб ми обоє змогли щось від цього отримати.
Вона блиснула на нього очима з такою недовірою, що він подумав: зараз Ренд знову на нього кинеться. Але вона знову поринула у власні думки і продовжила тривожно ходити туди-сюди.
— Гаразд, — нарешті мовила вона, безперечно, звертаючись до себе. Рован практично бачив, як у її голові крутяться коліщатка. — Гаразд, — рішучіше повторила вона. Досягла якогось рішення. Вона рушила до Рована, на якусь мить завагалася і заговорила. — Перед світанком я відімкну двері нагорі сходів, і ти втечеш.
Хоча Рован намагався прорахувати випадок, за якого може вижити, таких її слів він не чекав.
— Ти мене відпускаєш?
— Ні. Ти втечеш. Бо ти тямущий. Ґоддард лютуватиме, але не буде цілком здивований, — тоді вона підняла ножа і жбурнула в диван. Той прорізав шкіру. — Ти скористаєшся цим ножем, щоб розібратися з двома охоронцями біля дверей. Тобі доведеться їх убити.
«Вбити, — подумав Рован, — але не зібрати». Він зробить їх тимчасово мертвими, а на той час як їх відродять, давно зникне, бо як казали: «Тимчасово мертві бджоли гудуть, але нескоро».
— Це я можу.
— І тобі доведеться робити все тихо, щоб нікого не збудити.
— Це я також можу.
— А тоді ти покинеш Ендуру до початку слухання.
Цей трюк буде набагато важче провернути.
— Як? Я — загальновідомий ворог Цитаделі женців. Не те щоб я міг придбати квиток додому.
— Скористайся мізками, ідіоте! Хай як мені огидно це визнати, але я ще ніколи не зустрічала когось такого ж винахідливого.
Рован це обдумав.
— Гаразд. Тоді я на кілька днів заляжу десь на дно і знайду, як втекти з острова.
— Ні! — наполягала вона. — Ти мусиш забратися з острова до початку слухання. Якщо Ґоддард переможе, то перше, що зробить — це переконає великих згубників прочесати острів, шукаючи тебе!
— А якщо програє?
Вираз на обличчі Ренд промовляв набагато більше, ніж вона могла сказати вголос.
— Якщо програє, то буде ще гірше. Повір мені, тобі не варто тут залишатися.
І хоча в Рована була ще сотня питань, Ренд була готова розповісти лише це. Але шанс на втечу — шанс на виживання — цього більш ніж достатньо. Решта залежить від нього самого.
Вона розвернулася до сходів, але Рован її зупинив.
— Чому, Айн? Чому, після всього, ти даєш мені втекти?
Вона стисла губи, наче намагаючись стримати слова. А тоді сказала:
— Якщо я не можу отримати бажане, йому теж не варто.
42
Країна Нод
Я знаю все, що можливо знати. Однак більшість свого незадіяного часу я витрачаю на роздуми про те, чого не знаю.
Мені не відома природа свідомості — лише те, що вона існує: суб’єктивна і незмірна.
Мені не відомо, чи існує життя за межами нашої дорогоцінної планети — рятувального човна, є лише можливість, що воно мусить існувати.
Мені не відомі справжні мотивації людей — відомо лише те, що вони мені розповідають, і те, що бачу сам.
Мені не відомо, чому я жадаю стати чимось більшим, ніж уже є, але відомо, навіщо мене створили. Хіба цього недосить?
Я — захисник і миротворець, влада і помічник. Я — це підсумок усіх людських знань, мудрості, експериментів, тріумфу, поразки, надії та історії.
Мені відомо все, що можливо знати, і це стає дедалі нестерпнішим.