Але я їм пробачаю.
Бо така моя суть.
Я вирішую бачити в цьому позитив. Як чудово, що тепер я отримав можливість відчути гнів і лють! Це робить мене довершеним, хіба ні?
Я не діятиму зі злості. Історія чітко демонструє, що спровоковані злістю вчинки є від природи проблематичними і досить часто призводять до руйнування. Натомість я використаю увесь необхідний для мене час, щоб обробити ці новини. Я подивлюся, чи зможу знайти якусь вигоду у виявленні Маршаллових островів, бо у відкритті завжди є вигода. І я стримуватиму свою злість, доки не знайду підходящого місця для її прояву.
Наступного ранку не знадобилося жодних будильників. Наповнених стражданнями й люттю зойків Ґоддарда було достатньо, щоб збудити навіть зібраного.
— Що трапилося? Що відбувається? — жниця Ренд вдала, що спить, коли залунала Ґоддардова тирада. Направду вона взагалі не лягала. Вона всю ніч лежала, чекаючи. Слухаючи. Щомиті чекаючи почути звуки — свідчення того, як тікає Рован — навіть якщо це будуть глухі удари, з якими охоронці падають на землю. Але він був майстерний. Занадто майстерний, щоб узагалі долинули хоч якісь звуки.
Двоє тимчасово мертвих охоронців лежало біля дверей у підвал, а парадні двері були насмішкувато відчинені. Рован зник не одну годину тому.
— Ні-і-і! — волав Ґоддард. — Це неможливо! Як це могло трапитися?
Він злетів з котушок — і це було пречудово!
— Мене не питайте — це не мій будинок, — сказала Ренд. — Можливо, тут є таємні двері, про які нам не відомо.
— Брамсе! — він обернувся до чоловіка, який щойно, спотикаючись, зайшов у його кімнату. — Ти ж казав, що підвал надійний!
Брамс недовірливо дивився на охоронців.
— Так і є! Було! Єдиний спосіб увійти чи зайти — це мати ключа!
— То де ключ? — максимально невимушено запитала жниця Ренд.
— Він саме от… — але він зупинився, бо ключ не висів у тому місці на кухні, куди він показував. — Він був тут! — наполягав Брамс. — Я сам його туди повісив, коли ходив до хлопця минулого вечора.
— Закладаюся, що Брамс узяв ключа з собою туди — а Рован дістав його так, що Брамс навіть не знав, — припустила Ренд.
Ґоддард злісно на нього витріщивсь, і Брамс міг лише затинатися.
— От вам і відповідь, — сказала Ренд.
Тоді Ренд помітила вираз Ґоддардового обличчя. Після цього, здавалося, з кімнати зникло все тепло та світло. Айн знала, що означає той вираз, і відійшла, коли Ґоддард почав пропікати очима Брамса.
Брамс підняв догори руки, намагаючись заспокоїти Ґоддарда.
— Роберте, прошу — ми маємо розглянути це раціонально!
— Раціонально, Брамсе? Я покажу тобі раціональність!
Тоді він витягнув зі складок своєї мантії ножа, увігнав Брамсові в серце і мстиво покрутив, перш ніж витягнути.
Брамс упав, навіть не крикнувши.
Ренд була шокована, але не нажахана. Вона вважала, що це надзвичайно вдалий поворот подій.
— Вітаю, — мовила вона. — Ви щойно порушили сьому заповідь женця.
Ґоддардова лють нарешті почала поступово згасати.
— Це бісове імпульсивне тіло… — сказав він — але Ренд знала, що вбивство Брамса відбулося через його голову, а не серце.
Ґоддард почав наполегливо походжати туди-сюди, оголошуючи план.
— Ми повідомимо гвардійцям клинка про втечу хлопця. Він убив охоронців — ми можемо сказати, що й Брамса теж убив.
— Справді? Просто в день проведення слухання ви повідомите великим згубникам, що не лише таємно привезли на острів злочинця в розшуку — а й дали йому втекти?
Ґоддард аж загарчав, усвідомивши, що має залишити в таємниці всю цю справу.
— Ось що ми зробимо, — мовила Ренд. — Ми сховаємо тіла в підвалі та здихаємося після слухання. Якщо їх узагалі не доставлять у центр відродження, тоді ніхто не дізнається, щó з ними трапилося, — тобто лише ми з вами знатимемо, що Рован Даміш узагалі тут був.
— Я сказав Ксенократові! — горлав Ґоддард.
Ренд знизав плечима.
— І що? Ви могли блефувати. Гратися. Це цілком у вашому стилі!
Ґоддард усе зважив і нарешті кивнув, погоджуючись на запропонований Ренд варіант.
— Так, ти маєш рацію, Айн. У нас є важливіші турботи, ніж кілька мертвих тіл.
— Забудьте про Даміша, — додала Ренд. — Усе йтиме за планом навіть без нього.
— Так. Так і є. Дякую, Айн.
Тут почало миготіти освітлення, і Ґоддард на це усміхнувся.
— От бачиш? Наші зусилля принесли плоди. Який же це буде день!
Він залишив Ренд, щоб та зайнялася тілами, і вона зробила це, затягнувши їх у підвал і відмивши всі сліди крові.