Замість розпочинати філософську суперечку, яка нікуди не приведе, Сітра вирішила поговорити не про його діяльність, а про нього самого, бо її хвилювали не лише його темні подвиги.
— Ти занадто схуд, — сказала вона йому. — Ти їси?
— Ти вже перетворилася на мою маму?
— Ні, — спокійно відреагувала вона. — Я — твоя подруга.
— Ахх… — трохи похмуро мовив він, — моя подруга.
Вона розуміла, до чого він веде. Під час їхньої останньої зустрічі вони сказали одне одному слова, які заприсяглися ніколи більше не дозволяти собі повторювати. В розпал того відчайдушного, але тріумфального моменту Рован освідчився їй у коханні, а вона відповіла взаємністю.
Але яка з того користь зараз? Вони наче існували в двох різних усесвітах. Якщо зациклитися на таких почуттях, це не приведе ні до чого хорошого. Але вона все одно підсвідомо не полишала цієї думки. Навіть зважувала можливість знову сказати Рованові ті слова… але втрималася, бо саме так і мають чинити женці.
— Чому ми тут, Роване? — запитала вона. — Навіщо ти написав мені цю записку?
Рован зітхнув.
— Бо Цитадель женців рано чи пізно мене знайде. Перш ніж вони це зроблять, я хотів побачити тебе востаннє, — він зупинився й обдумав це. — Коли мене схоплять, ти знаєш, що трапиться. Вони мене зберуть.
— Вони не можуть, — нагадала вона. — Ти й досі маєш наданий мною імунітет.
— Залишилося тільки два місяці. А після цього вони можуть робити, що забажають.
Сітра хотіла подарувати йому крихту надії, але, як і він, знала правду. Женці хотіли його знищити. Його методів не поділяли навіть женці старої гвардії.
— Тоді не дай себе піймати, — сказала вона. — А якщо побачиш женця в темно-червоній мантії — тікай.
— Темно-червоній?
— Жнець Костянтин. Я чула, що він особисто відповідальний за твої пошуки й затримання.
Рован похитав головою.
— Я його не знаю.
— Я теж. Хоча бачила його на конклаві. Він головує в Бюро розслідувань у Цитаделі женців.
— Він вірить у новий лад чи входить до старої гвардії?
— Ні те, ні те. Він належить до власної категорії. У нього, здається, взагалі немає друзів — я жодного разу не бачила, щоб він узагалі говорив з іншими женцями. Не певна, яка в нього позиція, окрім як справедливість за будь-яку ціну.
Рована це розвеселило.
— Справедливість? У Цитаделі женців більше не знають, що таке справедливість.
— Дехто з нас знає, Роване. Я маю вірити, що мудрість і здоровий глузд зрештою переможуть.
Рован потягнувся, торкнувся її щоки. Вона це дозволила.
— Я теж хочу в це вірити, Сітро. Хочу вірити, що Цитадель женців може знову стати такою, якою була задумана від початку… Але для цього інколи необхідна темрява.
— І ти — та необхідна темрява?
Він на це не відповів. А натомість сказав:
— Я обрав ім’я Люцифер, бо воно означає «той, що несе світло».
— А ще саме так смертні називали диявола, — зауважила вона.
Рован знизав плечима.
— Напевно, той, хто тримає смолоскипа, йде через найтемнішу тінь.
— Тобто той, хто краде смолоскипа.
— Ну, — мовив Рован, — здається, я можу красти все, що забажаю.
Вона не чекала почути від нього такі слова. І він сказав це так недбало, що це її просто приголомшило.
— Про що це ти?
— Шторм. Він дозволяє мені робити що заманеться. І як і у твоєму випадку, він не говорив зі мною і не відповідав на мої запитання з першого дня нашого навчання. Він поводиться зі мною, як з женцем.
Почувши це, Сітра замислилася. Почала обмірковувати те, про що ніколи не розповідала Рованові. Насправді вона взагалі нікому цього не розповідала. Шторм жив за власними законами і ніколи їх не порушував… але інколи знаходив можливість їх обійти.
— Можливо, Шторм з тобою не спілкується, але зі мною він говорив, — зізналася вона.
Рован розвернувся до неї, щоб спробувати роздивитися в темряві її очі, можливо, подумавши, чи вона не жартує. А усвідомивши, що ні, сказав:
— Це неможливо.
— Я теж так вважала — але мені довелося «ляпнутися», коли верховний клинок звинувачував мене у вбивстві женця Фарадея, пам’ятаєш? І поки я була мертва, Шторму вдалося пробратися в мою голову й активувати мій мисленнєвий процес. Формально під час смерті я не була ученицею женця, тож Шторм міг поспілкуватися зі мною якраз перед тим, як знову запустилося моє серце.