— Не видавай свого подиву, просто продовжуй іти, — заговорив Рован, низько натягнувши каптур на обличчя.
В палаті ради великі згубники покликали пажів, щоб ті до кінця сьогоднішньої сесії тримали в них над головами парасолі. Це було незручно, але необхідно, бо полуденне сонце палило більше і більше. Замість скасувати проведення засідання (що лише збільшило б перелік нерозглянутих справ), великі згубники вирішили продовжити трудитися.
Під палатою ради було три рівні приймалень, де чекали на аудієнцію ті, кому її призначили. Виявилося, що клапан у баластовому резервуарі під палатою ради був відкритий, і резервуар наповнювався водою. Саме по собі це було не дивно — все дно острова спроєктували з сотень великих резервуарів, здатних набирати воду чи випускати цю воду, щоб острів продовжував триматися на ідеальній глибині. Занадто низько — і його сади заллє морська вода. Занадто високо — і його береги цілком піднімуться з води. Баластові резервуари працювали на таймері, двічі на день піднімаючи й опускаючи острів на кілька футів, щоб симулювати припливи і відпливи. Але вони мали працювати ідеально скоординовано — й особливо баластовий резервуар під комплексом палати ради, бо це був острів у острові. Якщо палата ради підніметься чи занадто низько опуститься, це навантажить три мости, які з’єднують її з островом. А тепер клапан заїло.
— То що нам робити? — запитав начальника черговий технік.
Начальник не відповів — натомість поклався на свого начальника, який, своєю чергою, не дуже добре розумів, чому на контрольному екрані блимають червоні повідомлення.
— Як швидко заповняється резервуар? — запитав він.
— Достатньо швидко, щоб палата ради вже на метр опустилася.
Начальник начальника скривився. Великі згубники просто лютуватимуть, якщо їх доведеться зупиняти посеред засідання через щось таке безглузде, як несправний баластовий клапан. З іншого боку, вони ще більше засмутяться, якщо будуть змушені пробиратися крізь воду, що заповнить низ палати. З якого боку на це не глянеш, департамент баластування був у біді.
— Увімкни сигнал тривоги для палати ради, — сказав він. — Забери їх звідти.
В палаті ради голосно й чітко прозвучав би сигнал тривоги, якби кілька тижнів тому систему не відімкнули через хибні спрацювання. Так вирішила верховний клинок. Сигнал вмикався посеред засідань, і великі згубники мали евакуюватися, лише щоб дізнатися про те, що все нормально. Великі згубники просто були занадто зайняті, щоб відволікатися на збої апаратури.
— Якщо буде справжня катастрофа, — зухвало кинула верховний клинок, — випустіть сигнальну ракету.
Однак про той факт, що вимкнули загальний сигнал тривоги, не повідомили в департамент контролю плавучості. На їхніх екранах сигнал працював, і вони гадали, що великі згубники вже йдуть до внутрішнього кордону острова по одному з мостів. І лише після дзвінка головного інженера острова вони з жахом дізналися, що великі згубники й досі продовжують засідання.
— Рован?
Його присутність водночас хвилювала і лякала Анастасію. У світі не було небезпечнішого для нього місця.
— Що ти тут робиш? Ти здурів?
— Довга історія, і так, — сказав він. — Слухай мене уважно і не привертай уваги.
Анастасія роззирнулася. Всі займалися власними справами. Жниця Кюрі вже відійшла вперед, ще не усвідомивши, що Анастасія відстала.
— Я слухаю.
— Ґоддард щось запланував, — мовив Рован. — Щось погане. Я не уявляю, що саме, але тобі слід негайно вибратися з острова.
Анастасія глибоко вдихнула. Вона це знала! Вона знала, що Ґоддард не дозволить здійснити вирок великих згубників, якщо не виграє. Буде план дій у надзвичайних обставинах. Буде відплата. Анастасія попередить Марі, й вони пришвидшать свій від’їзд.
— А що буде з тобою?
Він широко посміхнувся.
— Я сподівався, що непомітно проїдуся з вами.
Анастасія знала, що здійснити таке буде непросто.
— Верховний клинок Кюрі проведе тебе на борт, лише якщо здасися.
— Ти же знаєш, що я не можу цього зробити.
Так, вона це знала. Анастасія могла спробувати провести Рована на борт тихцем, як одного з гвардійців клинка, але все скінчиться, щойно Марі побачить його обличчя.
Саме тоді до них розвернулася й побігла жінка з чорним як ніч волоссям і яскраво вираженим занепокоєнням на обличчі.
— Марлоне! Агов, Марлоне! Я скрізь тебе шукала, — вона схопила Рована за руку — і побачила його обличчя, перш ніж він устиг відвернутися. — Чекай, ти не жнець Брандо… — збентежено мовила вона.