— Як глибоко? — запитав він трохи мрійливо, почуваючись похмуро відстороненим від реальності.
— Достатньо, щоб зняти навантаження з двох інших мостів. Виграємо трохи часу для великих згубників, щоб ті забралися звідти до біса!
Вона зупинилися на мить, подумки підраховуючи.
— Опусти острів на три фути нижче лінії припливу.
Технік похитав головою.
— Система не дозволить мені цього зробити.
— Дозволить, якщо я підтверджу.
І для цього вона відсканувала свій відбиток пальця.
— Ви ж усвідомлюєте, — з крайнім відчаєм заговорив голова департаменту плавучості, — що це затопить нижні сади.
— А що ви хочете врятувати більше? Нижні сади чи великих згубників?
Коли він почув це, то перестав заперечувати.
В той сам час в іншому кабінеті найнижчого підводного рівня тієї ж державної будівлі біотехніки навіть не здогадувалися про кризу в комплексі ради. Натомість вони хапалися за голови через інший збій — найдивніший, з яким їм траплялося стикатися. Це була диспетчерська контролю за дикою природою, де стежили за живими організмами, які робили підводні краєвиди такими захопливими. Віднедавна біотехніки зіткнулися з проблемою косяків риб, які застопорилися у схожому на стрічку Мьобіуса циклі зворотного зв’язку: цілі види раптом вирішили плавати догори дриґом, а хижаки кидалися на вікна так сильно, що вибивали собі мізки. Але те, що вони зараз бачили на сонарі, було взагалі новим рівнем божевілля.
Два чергові спеціалісти з поведінки живих організмів могли лише витріщатися. На екрані було щось, схоже на круглу хмару навколо острова — наче підводне димове кільце навколо Ендури, але замість розширятися, воно зменшувалося.
— На що ми дивимося? — запитав один у другого.
— Ну, якщо ці дані точні, — мовив другий, — то це рій наших морських істот з підсадженими нанітами.
— Яких саме?
Другий технік відвів погляд від екрана, щоб глянути на свого колегу.
— Всіх.
У палаті ради великі згубники слухали досить беззмістовну аргументацію женця, який хотів, щоб рада постановила, що жнець не може самозібратися, доки не виконає свою квоту на збирання. Верховний клинок Кало знала, що не задовольнить такої пропозиції: вирішити покинути службу — надзвичайно особисте рішення, і на нього не мають впливати такі зовнішні фактори, як квоти. Хай там як, рада була зобов’язана вислухати всі аргументи і спробувати зберегти об’єктивність.
Упродовж нестерпно довгого обговорення цього питання Кало здалося, що чується якийсь приглушений віддалений стукіт, але вона вирішила, що це, можливо, через якесь будівництво на острові. Тут завжди щось будують чи ремонтують.
Великі згубники зрозуміли, що щось пішло жахливо не так, лише коли почули крики та скрегіт від падіння мосту.
— Що це в біса таке? — запитав великий згубник Кромвель.
Аж тут вони відчули запаморочення, і просто в розпал своєї промови жнець почав спотикатися, немов п’яний. Верховний клинок не одразу зрозуміла, що підлога вже не рівна. І тепер вона чітко бачила, як з-під дверей у палату просочується вода.
— Гадаю нам варто зупинити засідання, — сказала Кало. — Не певна, що саме тут відбувається, але нам краще вибиратися назовні. Негайно.
Всі вони позлізали зі своїх крісел і кинулися до виходу. Вода вже не просто сочилася з-під дверей — вона вже сягала їм по пояс, а з того боку хтось гатив у двері. Крізь високі стіни палати чути було його голос.
— Ваші преосвященства, — говорив він. — Ви мене чуєте? Вам необхідно звідти забиратися! Вже немає часу!
Верховний клинок Кало приклала до дверей долоню, але вони не відчинилися. Вона спробувала знову. Нічого.
— Ми можемо перелізти, — запропонував Ксенократ.
— Як ви пропонуєте це зробити? — запитав Хідейосі. — Стіни чотири метри заввишки!
— Можливо, ми можемо вилізти одне одному на спини, — запропонувала Маккіллоп, і це було пристойним варіантом, але, здається, ніхто не бажав страждати, стоячи в обурливій людській піраміді.
Кало глянула на небо над відкритою палатою ради. Якщо комплекс ради тоне, то зрештою вода почне переливатися через край стіни. Чи зможуть вони пережити таку повінь? Вона не хотіла цього дізнатися.
— Ксенократе! Хідейосі! Станьте біля стіни. Ви будете основою. Амундсене, залізьте їм на плечі. Ви допоможете іншим перелізти через край.
— Так, ваше преосвященство, — сказав Ксенократ.
— Припиніть це, — звернулася до нього вона. — Зараз я просто Фріда. А тепер уперед.
Анастасія хотіла б сказати, що після обвалу мосту кинулася діяти, але цього не трапилося. Вони з Рованом обоє стояли, як і решта, просто вилупивши очі.