— Ми запізнились!
Анастасія оглянула доки — ті кілька суден, що ще залишалися, вже були переповнені людьми, а ще більше намагалося пробитися на борт. Женці навсібіч розмахували холодною зброєю, щоб зменшити кількість людей, які намагалися залізти на переповнені кораблі.
— Погляньте на справжнє серце людства, — сказала жниця Кюрі. — Водночас хоробре і порочне.
А тоді з води в оці, яка настільки скаламутилася, наче от-от мала закипіти, напролом кинувся кит, надвоє ламаючи один з доків на причалі й топлячи половину людей.
— Це не збіг, — мовив Рован. — Бути такого не може!
Коли він придивився, то помітив, що все око аж вирувало від морських істот. Чи міг це бути ендшпіль Ґоддарда?
Почувши вгорі дзижчання лопатей, усі поглянули туди й побачили гелікоптер. Він пролетів над головами, прямуючи до ока, до комплексу ради.
— Добре, — сказала жниця Кюрі. — Це порятунок великих згубників.
Вони могли лише сподіватися, що ще не пізно.
Нзінґа, яка боялася води так само, як і акул, перша побачила порятунок з небес.
— Погляньте! — прокричала вона, коли вода вже охоплювала її ноги, а рифова акула, пропливаючи повз, торкнулася щиколотки.
Гелікоптер опустився нижче, зависнувши в центрі палати ради, просто над поверхнею сколоченої води.
— Хай хто це прилетів, він отримає пожиттєвий імунітет, якщо ще його не має! — сказала Кало.
Але саме тоді великий згубник Амундсен втратив рівновагу і зісковзнув зі свого крісла у воду. Хижаки негайно на це відреагували. Рифові акули накинулися на нього, влаштувавши шалений бенкет.
Амундсен почав кричати, відкидаючи їх геть. Знявши мантію, він спробував знову залізти на своє крісло, та коли вже гадав, що справді опиниться в безпеці, на поверхні води з’явися більший плавець і звивисто почав до нього наближатися.
— Руалю! — заволав Кромвель. — Стережися!
Але навіть побачивши його, Амундсен уже нічого не міг вдіяти. Тигрова акула кинулася на нього, схопивши зубами за тулуб, і потягнула під воду, нестямно метаючись у кривавій піні.
Споглядати це було жахливо, але Фріда залишилася при здоровому глузді.
— Це наш останній шанс! Ну ж бо!
Вона зняла свою мантію, пірнула у воду і попливла до гелікоптера, докладаючи всіх зусиль, поки акули відволіклися на свою першу жертву.
Інші повторили за нею: Маккіллоп, Хідейосі та Кромвель, який силкувався допомогти Нзінзі. Всі зіскочили зі своїх крісел і попливли за верховним клинком. Лише Ксенократ залишився на місці… бо усвідомив те, чого ніхто інший не зрозумів.
Коли відчинилися дверцята гелікоптера, всередині сиділи Ґоддард і Ренд.
— Мерщій! — мовив Ґоддард, висовуючись на опору і простягаючи руку великим згубникам, які до нього пливли. — Ви зможете!
Ксенократ просто витріщався. Невже такий у нього був план? Довести великих згубників фактично до кончини, а тоді буквально врятувати зі щелеп смерті, назавжди завоювавши їхню прихильність? Чи тут відбувалося ще щось?
Верховний клинок Кало перша досягла гелікоптера. Вона відчула, як повз пропливають акули, але ніхто ще не напав. Якби їй просто вилізти на ту опору і піднятися з води…
Однією рукою вона вхопилася за опору, а другою потягнулася до простягнутої Ґоддардом руки.
А тоді Ґоддард її прибрав.
— Не сьогодні, Фрідо, — співчутливо посміхаючись, сказав він. — Не сьогодні.
Він підбив ногою руку, якою Фріда трималася за опору, і гелікоптер піднявся вгору, залишаючи великих згубників посеред залитої водою і переповненої акулами палати.
— Ні! — загорлав Ксенократ. Ґоддард прилетів їх не рятувати — він прилетів позбиткуватися, щоб вони знали, хто був творцем їхнього знищення. Він прилетів насолодитися м’ясним смаком своєї помсти.
Пульсуючий ритм лопатей гелікоптера налякав акул достатньо, щоб ті трималися подалі від центру палати, та коли той відлетів, вони піддалися біологічному потягу і перепрограмованим нанітам, які вказували, що вони голодні. Ненаситно голодні.
Косяк накинувся на всіх у воді. Рифові акули, тигрові акули, акули-молоти. Всі ті хижаки, які так вражали, заповнюючи краєвид в ілюмінаторі підводного номера.
Ксенократ міг лише спостерігати, як нищать решту великих згубників, і слухати, як їхні крики заглухають у збовтаній воді.
Він виліз на самий вершечок свого крісла, більшість якого тепер опинилася під водою, як і більшість палати ради. Він знав, що його життя вже за кілька секунд скінчиться, але впродовж цих останніх митей він усвідомив, що може отримати останню перемогу. Він може не дарувати Ґоддардові однієї речі. Й тому замість продовжувати чекати, він став на своєму кріслі й кинувся у воду. Але не знімав мантії, як інші, й точно як було торік у басейні Ґоддарда, вага його позолоченої мантії потягнула його на дно палати ради.