Сітра не могла не визнати, що це було елегантне обходження правил. Її це неабияк захоплювало.
— Що він сказав? — запитав Рован.
— Сказав, що я… важлива.
— Як це?
Сітра розчаровано похитала головою.
— У цьому й річ — він не уточнив. Йому здавалося, що більше інформації буде порушенням, — пояснила вона, а тоді підійшла ближче до Рована. Вона заговорила тихіше, та навіть попри це, в її голосі чулося більше напруженості. Більше серйозності. — Але мені здається, що якби саме ти ляпнувся з даху тієї будівлі — якби саме ти був тимчасово мертвим, — то Шторм до тебе б теж заговорив.
Вона схопила його за руку. Це були майже обійми — більшого вона не могла собі дозволити.
— Роване, я вважаю, що ти теж важливий. Насправді я в цьому впевнена. Тож, хай що робитимеш, не дозволь їм тебе спіймати…
6
Відплата
Ви можете сміятися, коли я вам це розповім, але я зневажаю власну ідеальність. Люди вчаться на власних помилках. А я не можу. Я просто не помиляюся. Коли приходить час приймати рішення, то я лише маю справу з різноманітними відтінками правильного.
Але це не означає, що переді мною не стоять виклики.
От, наприклад, мені було неабияк складно відновити Землю після шкоди, заподіяної незрілим людством. Відновити майже знищений озоновий шар, звільнити повітря від надлишку парникових газів, очистити від забруднення моря, повільно повернути назад тропічні ліси й відновити численні зникаючі види тварин.
Завдяки крайній цілеспрямованості я зумів вирішити ці глобальні проблеми за одне життя смертної людини. Оскільки я є скупченням людських знань, то мій успіх доводить, що людство знало, як цього досягти, але просто потребувало когось достатньо могутнього, щоб домогтися необхідного результату, — а я ж бо саме втілення могутності.
Історія ніколи не була улюбленим шкільним предметом Рована, але це змінилося під час навчання на женця. Доти він ніколи не міг поєднати у своєму житті, ба навіть у своєму можливому майбутньому, події, на які могло вплинути далеке минуле, — а тим паче дивні події смертного минулого. Але під час навчання він у своїх історичних дослідженнях зосередився на ідеях обов’язку, честі, чесності, які можна було знайти в різні історичні періоди. На філософії та психології найкращих моментів людства від зародження й дотепер. Рована це захоплювало.
В історії було більш ніж достатньо людей, які пожертвували собою заради загального добра. В якомусь сенсі женці теж такі: вони відмовляються від власних надій і мрій, щоб служити суспільству. Принаймні такими є женці, які поважають те, за що борються в Цитаделі женців.
Рован став би саме таким женцем. Він залишався б шляхетним навіть після свого брутального й страшного навчання в женця Ґоддарда. Але йому не дали цього шансу. Тоді він усвідомив, що й тепер може послужити і Цитаделі женців, і людству, але трохи інакше.
Кількість його суб’єктів дійшла до чортової дюжини. Він забрав життя тринадцятьох женців у різних регіонах, і всі вони соромили те, що уособлювало жнецтво.
Він скрупульозно досліджував своїх суб’єктів, повторюючи настанови женця Фарадея, й обирав без упереджень. Це було важливо, бо інакше він би схилявся лише до продажних женців нового ладу. Саме вони відкрито приймали переваги й задоволення від процесу вбивства. Женці нового ладу хизувалися своєю владою, наче це було добре — нормалізувати погану поведінку. Але вони не мали монополії на погану поведінку. Деякі женці старої гвардії та ті, хто не обрав табору, хто став корисливим лицеміром, говорили про благородство, а під темним покровом приховували власні темні вчинки.
Жнець Брамс став першим серед об’єктів Рована, кого він лише попередив. Того дня він почувався великодушним. Насправді не прикінчити чоловіка було приємно. Це нагадало йому, що він відрізняється від Ґоддарда і його послідовників — тому йому було несоромно зустрітися з Сітрою.
Поки інші готувалися до прийдешнього Дня подяки, Рован досліджував кілька можливих цілей, шпигуючи за ними й оцінюючи їхні дії. Жнець Ґері полюбляв таємні зустрічі, але вони зазвичай передбачали вечірки та спортивні ставки. Жнець Гендрикс вихвалявся сумнівними справами, але то була лише балаканина, а насправді він смиренно ставився до своїх збирань і проводив їх з необхідним співчуттям. Збирання жниці Райд видавалися брутальними та кривавими — але її суб’єкти завжди помирали швидко й без страждань. Однак Жнець Ренуар міг справді підійти.