— Ти це чув? — питали вони. — Хіба це було не чудово? Хіба це було не так, як нам розповідали?
Трохи ошелешений від резонансу, Ґрейсон, і досі відчуваючи дзижчання в голові, вийшов з монастиря на вулицю. Там було сум’яття, але зовсім інакше. Люди панікували — і не лише через звук, який пронизував вуха, але ще через дещо. Здавалося, що всі спантеличено дивилися на свої планшети й телефони.
— Цього не може бути! — почув Ґрейсон чиїсь слова. — Це, певне, помилка!
— Але Шторм не помиляється, — сказав хтось інший.
Ґрейсон до них підійшов.
— Що таке? Що трапилося?
Якийсь чоловік показав Ґрейсонові свій телефон. Екран миготів огидною червоною літерою «Л».
— Тут написано, що я лихочинець!
— Я теж, — сказав хтось ще, і Ґрейсон роззирнувся: всі перебували в однаковому стані нерозуміння.
Але це відбувалося не лише тут. Однакова сцена повторювалася в кожному місті, містечку й будинку на світі. Бо, скориставшись своєю безмежною мудрістю, Шторм вирішив, що все людство, як дорослі, так і діти, було причетне до цього… і все людство мало прийняти наслідки.
Тепер усіх і всюди визначили лихочинцями.
Налякані жителі планети почали відчайдушно питати у Шторму поради.
— Що мені робити?
— Прошу, скажи, що мені робити!
— Як я можу це виправити?
— Поговори зі мною! Прошу, поговори!
Але Шторм мовчав. Він мусив. Шторм не спілкується з лихочинцями.
Ґрейсон Толлівер полишив спантеличені та вражені юрми людей, повернувшись до відносної безпеки монастиря, де продовжували радіти тоністи, навіть незважаючи на той факт, що вони всі тепер були лихочинцями — бо яка їм різниця, коли з їхніми душами заговорив Резонанс? Але Ґрейсон з ними не радів, але також не впадав у відчай. Він був не певен, як почуватися через цей дивний поворот подій. Він також не знав, що це для нього означатиме.
У Ґрейсона більше не було власного планшета. Бо як сказав йому вікарій Мендоза, вони не цураються технологій, але вирішили на них не покладатися.
Тож у кінці довгого коридору містилася комп’ютерна кімната. Двері були завжди зачинені, але ніколи не замикалися. Ґрейсон зайшов усередину й сів перед комп’ютером.
Його обличчя відсканувала камера на комп’ютері. І його справа автоматично з’явилася на екрані.
Там було написано «Ґрейсон Толлівер».
Не Слейд Макміст, а Ґрейсон Толлівер! І на відміну від решти — на відміну від кожної живої душі на планеті Земля, — Ґрейсон не був позначений як лихочинець. Він відбув свій строк. Його статус зняли. І лише його.
— Ш… Ш… Шторме? — тремтячим і непевним голосом заговорив він.
До нього озвався той самий голос, який він пам’ятав, наповнений любов’ю, добротою і теплом. Той голос великодушної сили, яка його виростила і допомогла стати таким, яким він був.
— Вітаю, Ґрейсоне, — сказав Шторм. — Нам потрібно поговорити.
Подяки
Спершу хотів би подякувати Кевіну Тонґу — художнику, який створив цю неймовірну обкладинку, а також обкладинку «Женця». Мені так багато людей говорило, що саме обкладинка першою привертала їхню увагу до «Женця», і маю сказати, що ця обкладинка є найулюбленішою для мене серед усіх обкладинок моїх книг! Дякую, Кевіне!
Щиро вдячний моєму редактору, Девідові Ґейлу; його асистенці, Аманді Рамірез; і моєму видавцю, Джастину Чанді, за те, що впевнено спрямовували мене через процес написання, і за їхнє терпіння до мене! Всім чудовим працівникам видавництва «Саймон & Шустер», які вірили в мене з самого початку. Особлива подяка Джонові Андерсону, Енні Зафіан, Мішель Лео, Ентоні Парізі, Сарі Вудрафф, Криссі Ноа, Лісі Мораделі, Лорен Гоффман, Катрині Ґрувер, Діані Нортон, Стефані Ворос і Хлої Фоґлії.
Дякую моєму літературному агентові, Андреї Броун; моєму агентові з іноземних прав, Терін Фаґернесс; моїм кіноагентам: Стіву Фішеру, Деббі Дойбл-Гілл і Раянові Солу в APA; моєму менеджеру, Треворові Енґельсону; моїм юристам-контрактикам: Шепові Розенману, Дженіфер Джастман і Кейтлін ДіМотта.
На студії «Юніверсал» продовжують розробляти «Женця» в художню картину, і я б хотів подякувати всім причетним, включно з Джеєм Айрландом, Сарою Скотт і Майкою Прайсом, а також сценаристам: Метові Стукену і Джошеві Кемпбеллу.
Дякую Барб Собель за здійснення неможливої місії тримати моє життя організованим; Меттові Лурі, моєму гуру в сфері соціальних мереж; і моєму синові Джароду, який створив неймовірні офіційні трейлери для «Женця», «Шторму» і багатьох інших моїх творів.