Ґрейсон Толлівер обожнював Шторм. Так почувалася більшість людей, бо як інакше? Шторм не підступний і не злостивий, він не діє з розрахунку й завжди точно знає, що сказати. Він водночас існує всюди, на кожному комп’ютері на світі. Він у кожній домівці — дбайлива невидима рука на твоєму плечі. І хоча він здатен одночасно спілкуватися більш ніж з мільярдом людей, кожна людина має ілюзію, що він приділяє свою нероздільну увагу саме їй.
Шторм був найкращим другом Ґрейсона. Здебільшого тому, що він його виростив. Його батьки були «серійними батьками». Вони обожнювали саму ідею мати родину, але терпіти не могли ростити своїх дітей. Ґрейсон і його сестри були п’ятою родиною в його батька і третьою — в матері. Батьки швидко стомилися від нової партії нащадків, і коли почали скорочувати свої батьківські обов’язки, Шторм узяв цю роль на себе. Він допомагав Ґрейсонові робити домашні завдання, радив, як поводитися і що одягнути на перше побачення, — і хоча Шторм не міг бути фізично присутній на його випускному в школі, зате фотографував його з кожного можливого ракурсу і підготував доставку вишуканих наїдків, коли Ґрейсон повернувся додому. Цього не можна було сказати про його батьків, які відпочивали у Паназії, поїхавши в дегустаційній тур. Не з’явилися навіть його сестри. Вони обидві навчалися в різних університетах, і це був тиждень іспитів. Вони чітко дали зрозуміти, що очікувати на їхню появу на шкільному випускному — це чистий прояв егоїзму з боку Ґрейсона.
Але Шторм завжди був поруч.
— Я такий гордий за тебе, Ґрейсоне, — сказав йому Шторм.
— А ти те саме сказав мільйонам інших сьогоднішніх випускників? — запитав Ґрейсон.
— Лише тим, ким я справді пишаюся, — відповів Шторм. — А ти, Ґрейсоне, особливіший, ніж тобі здається.
Ґрейсон Толлівер не вірив, що він особливий. Не було жодних доказів, що він не звичайнісінький. Він вирішив, що Шторм просто, як завжди, його підбадьорює.
На нього ніхто не впливав і ніхто не примушував його обрати життєвий шлях служіння Шторму. Він сам зробив цей вибір. Він роками тримав у серці ідею працювати в управлінні взаємодії агентом німба. Він ніколи не розповідав про це Шторму, боячись, що той може не захотіти, щоб він це робив, або спробує відмовити. Коли Ґрейсон нарешті подав заяву в Мідмериканську академію німба, Шторм просто сказав: «Мені приємно», — а тоді дав контакти інших підлітків з такими ж планами, що жили в його окрузі.
Ґрейсон не чекав такого результату від спілкування з ними. Ті діти здалися йому надзвичайно нудними.
— То це так мене сприймають люди? — запитав він у Шторму. — Таким самим нудним, як і вони?
— Я так не думаю, — відповів Шторм. — Розумієш, багато хто починає працювати в управлінні взаємодії тому, що їм бракує креативності, щоб знайти справді варту їх професію. Інші почуваються безсилими і мають потребу відчути опосередковану владу. Якраз ці показують найнижчі результати, вони нудні й зрештою стають найменш ефективними агентами німба. А от такі, як ти, люди, що жадають служити, — це рідкість.
Шторм мав рацію: Ґрейсон справді хотів служити і хотів цього без жодного альтернативного мотиву. Він не бажав ні влади, ні престижу. Варто визнати, що йому була до вподоби ідея напрасованих сірих костюмів і небесно-блакитних краваток, які носили всі агенти німба, але це ніяким чином не впливало на його мотивацію. Просто Шторм стільки для нього зробив, що Ґрейсон хотів якось відплатити. Він навіть уявити не міг вищого покликання, ніж бути представником Шторму, піклуватися про добробут планети і працювати задля поліпшення життя людства.
Майбутні женці всього за рік навчання або досягають успіху, або ламаються, а от щоб стати агентом німба, потрібно пройти п’ятирічний процес. Чотири роки навчання, а тоді рік практики як агент-підмайстер.
Ґрейсон був готовий присвятити п’ять років підготовці — але, заледве провчившись у Мідмериканській академії два місяці, він дізнався, що йому перекрили шлях. Він вивчав історію, філософію, цифрову теорію і право, але його розклад раптом зник. З невідомої причини його викреслили з усіх навчальних курсів. Сталася помилка? Як таке могло трапитися? Шторм не робить помилок. Ґрейсон вирішив, що, можливо, розклад занять складали люди і тому могла трапитися помилка. Тож він пішов у шкільну адміністрацію, сподіваючись дістатися до істини.