— Ні, — сказав секретар без подиву чи співчуття. — Жодної помилки. Тут сказано, що ти більше не вивчаєш жодних предметів. Однак у твоєму файлі є повідомлення.
Повідомлення було просте й чітке. Ґрейсон Толлівер мав негайно з’явитися у місцеву штаб-квартиру управління взаємодії.
— Навіщо? — запитав він, але секретар лише знизав плечима і глянув на наступну людину в черзі, за плечем у Ґрейсона.
І хоча власне Шторму не потрібно було окремого кабінету, але він потрібен був його колегам. Філії управління взаємодії були в кожному місті й регіоні, задля збереження світу працювали тисячі агентів німба — і в них гарно виходило. Шторму вдалося досягти дечого унікального в історії людства: справді дієвої бюрократії.
Штаб-квартира управління взаємодії, чи, як його частіше називали, УВ, не була ані пишно оздоблена, ані занадто аскетична. В кожному місті це була будівля, яка гармоніювала з архітектурним оточенням. Насправді місцеву штаб-квартиру УВ часто можна було визначити, просто шукаючи найбільш гармонійний будинок.
У Фулкрумі — столиці Мідмерики — це була масивна будівля з білого граніту і темно-синього скла. Маючи шістдесят сім поверхів, будинок був приблизно однакової висоти з рештою середмістя. Агенти мідмериканського німба якось раз спробували переконати Шторм побудувати вищу вежу, щоб вразити населення і навіть світ.
— Мені непотрібно вражати, — відповів розчарованим агентам німба Шторм. — А якщо відчуваєте потребу увиразнити управління взаємодії, можливо, варто переглянути свої пріоритети.
Належним чином присоромлені, агенти мідмериканського німба повернулися до роботи, підібгавши свої уявні хвости. Шторм був влада без пихи. Навіть розчарувавшись, агенти німба надихнулися його непідкупною природою.
Ґрейсон почувався незатишно, проштовхуючись крізь обертові двері у викладений шліфованим мармуром вестибуль, — мармур був світло-сірий, як і всі костюми людей навколо. У Ґрейсона такого костюма не було. Найкраще, що він зміг підібрати, це трохи пом’ята пара штанів, біла сорочка і зелена краватка, яка з’їжджала набік, хай скільки він намагався її поправити.
Шторм подарував йому цю краватку ще кілька місяців тому. Ґрейсонові було цікаво, чи знав він про цю зустріч ще тоді.
Біля стійки реєстрації його зустріла молодша агентка. Вона була приємна та жвава і трохи занадто рішуче потиснула йому руку.
— Я щойно почала рік практики, — розповіла вона. — Маю сказати, що ніколи не чула, щоб первачка викликали у штаб-квартиру.
Говорячи, вона безперестанку тиснула йому руку. Ситуація почала видаватися ніяковою, і він почав роздумувати, щó буде гірше: дозволити дівчині продовжити калатати його рукою чи висмикнути долоню з її хватки. Ґрейсон нарешті звільнив свою руку, вдавши потребу почухати носа.
— Ви зробили щось або надзвичайно хороше, або надзвичайно погане, — зронила агентка.
— Я нічого не зробив, — мовив він, але вона точно йому не повірила.
Вона провела його до комфортної зали, яку обставили двома шкіряними кріслами з високими спинками, книжковою полицею з класичними томами і всілякими дрібничками, а посередині стояв кавовий столик зі срібною тарілкою печива до чаю і таким самим глечиком крижаної води. Це була стандартна приймальня, спроєктована для випадків, коли у справи Шторму варто було додати трохи людяності. Ґрейсона це занепокоїло, бо він завжди розмовляв зі Штормом напряму. Він не міг навіть уявити, про що йтиметься.
За кілька хвилин зайшов і назвався агент Трекслер — худорлявий агент німба, який уже здавався втомленим, хоча день щойно почався. Цей чоловік належав до тієї першої категорії, про яку говорив Шторм. Без запалу.
Він сів навпроти Ґрейсона і почав теревені ні про що.
— Сподіваюся, ви легко нас знайшли, ля-ля-ля. З’їжте кексик, вони дуже смачні, ля-ля-ля.
Ґрейсон був певен, що цей чоловік казав те саме всім, кого приймав. Нарешті він перейшов до справи.
— Ви здогадуєтеся, чому вас сюди викликали? — запитав він.
— Ні, — озвався Ґрейсон.
— Звісно, це й не дивно.
«Тоді навіщо взагалі питати?» — подумав Ґрейсон, але не посмів сказати це вголос.
— Вас викликали сюди, бо Шторм хотів нагадати вам про правила агенції стосовно діяльності женців.
Ґрейсона це образило, і він навіть не намагався цього приховати.
— Я знаю правила.
— Так, але Шторм попросив мене нагадати їх вам.
— А чому Шторм не нагадав мені особисто?
Агент Трекслер роздратовано зітхнув. Він, напевно, часто так робив.
— Кажу ж, Шторм побажав, щоб вам їх нагадав я.