Вони зайшли в глухий кут.
— Ну гаразд, — мовив Ґрейсон. Усвідомивши, що його розчарування перетнуло межу до неповаги, він відступив. — Я вдячний, що ви особисто цим зацікавилися, агенте Трекслер. Можете вважати, що ви все мені нагадали.
Він потягнувся по свій планшет.
— То пройдемося по правилах?
Ґрейсон повільно вдихнув і затримав подих, бо якби цього не зробив, то міг закричати, як видихатиме. Що собі думав Шторм? Коли Ґрейсон повернеться до своєї кімнати в гуртожитку, то матиме з ним приємну й довгу розмову. Він не боявся сперечатися зі Штормом. Насправді вони постійно це робили. Шторм, звісно ж, завжди перемагав — навіть коли програвав, бо Ґрейсон знав, що він робить це навмисне.
— Пункт перший. «Відділення женців від держави…» — почав Трекслер і читав майже годину, зрідка питаючи в Ґрейсона: «Ви не заснули?» і «Вам це зрозуміло?». Ґрейсон або кивав, кажучи «так», або дослівно повторював Трекслерові слова, відчуваючи, що від нього очікують саме цього.
Коли Трекслер нарешті закінчив, то, замість відкласти свій планшет, відкрив два фото.
— А тепер тест.
Він показав Ґрейсонові фото. На першому той одразу ж упізнав жницю Кюрі — її видавали довге срібне волосся й лавандова мантія. На другому була дівчина його віку. Її бірюзова мантія була свідченням того, що вона теж жниця.
— Якби Шторм мав законне право, то попередив би жницю Кюрі та жницю Анастасію, що їхнім життям загрожує серйозна небезпека. Вона полягає в тому, що існує вірогідність не отримати відродження, — мовив агент Трекслер. — Якби Шторм чи один з його агентів попередив їх про це, то порушенням якого пункту закону про відділення женців від держави це могло б стати?
— Ем… пункт п’ятнадцять, параграф два.
— Насправді пункт п’ятнадцять, параграф три, але досить близько, — він відклав свій планшет. — А які наслідки для студента академії німба, якщо він попередить двох женців про цю загрозу?
Якусь мить Ґрейсон мовчав: на саму думку про таке в нього похолола кров.
— Відрахування з академії.
— Назавжди, — додав Трекслер. — Студент більше ніколи не зможе подати документи до тієї чи будь-якої іншої академії німба.
Ґрейсон опустив погляд на невеличкі кекси до чаю. Він радів, що нічого не їв, бо міг би виблювати їх в обличчя агента Трекслера. Але, знову ж таки, якби таке трапилося, він би почувався значно краще. Він уявив, як блювотиння крапає зі зморщеного обличчя агента Трекслера. Це майже викликало в нього посмішку. Майже.
— Тож ми чітко визначили, що ви за жодних обставин не попереджатимете жниць Анастасію та Кюрі про небезпеку?
Ґрейсон награно знизав плечима.
— Як я можу їх попередити? Я навіть не знаю, де вони живуть.
— Вони живуть у досить відомій історичній резиденції під назвою «Потік», і її адресу знайти нескладно, — розповів йому агент Трекслер, а тоді провадив далі, наче Ґрейсон не почув його з першого разу. — Якщо ви попередите їх про цю небезпеку, про яку ви тепер знаєте, на вас чекатимуть обговорені нами наслідки.
На цьому агент Трекслер, навіть не попрощавшись, швиденько пішов готуватися до наступного прийому.
Коли Ґрейсон повернувся до своєї кімнати в гуртожитку академії, було вже темно. Його сусіда — майже такий самий жвавий хлопчина, як і молодша агентка німба, яка трусила йому руку, — ні на мить не замовкав. Ґрейсон хотів ляснути його по пиці.
— Викладач з етики загадав нам проаналізувати судові справи ери смертності. Мені дісталося щось під назвою «Браун проти Ради з питань освіти», хай що воно таке. А викладач з цифрової теорії хоче, щоб я написав статтю про Білла Ґейтса — не про женця, а про справжнього чоловіка. І навіть не питай про філософію.
Ґрейсон не зупиняв його торохтіння, але не вслухався. Натомість він ще раз повторив у голові все, що трапилося в УВ, наче переоцінка допоможе якось це змінити. Він знав, чого від нього чекають. Шторм не може порушувати закон. А він може. І звісно ж, агент Трекслер підкреслив: якщо Ґрейсон це зробить, то будуть суворі наслідки. Ґрейсон вилаяв власне сумління, але він був такою людиною, що просто не міг не попередити жниць Анастасію та Кюрі, хай які будуть наслідки.
— Ти сьогодні отримав якісь завдання? — запитав у нього сусіда-базікало.
— Ні, — категорично заявив Ґрейсон. — Я отримав щось протилежне від завдання.
— Пощастило.
Ґрейсон чомусь зовсім не почувався щасливим.
9
Перша жертва
У питаннях державницьких аспектів моїх стосунків з людством я покладаюся на управління взаємодії. Агенти німба, як їх називають, надають просту для розуміння фізичну форму моєму керівництву.