Він усе одно їй не передав пристрою.
Саме тоді на шахову дошку вийшла нова фігура. З іншої кімнати зайшов жнець. Він, напевне, з самого початку стояв там і слухав, щоб вчасно долучитися до розмови. Він ідеально все розрахував, щоб заскочити Сітру зненацька.
Вона одразу ж упізнала його мантію, пошиту з шовку малинового кольору, яка свистіла під час ходьби. У нього були м’які, майже жіночні риси обличчя — це було результатом постійного відкручування його віку назад, і тому будова його кісток втратила свою виразність, як-от каміння в річці поступово стирає безперервний потік.
— Женче Костянтине, — мовила Сітра. — Не знала, що ви керуєте цим розслідуванням.
Єдиною доброю новиною було те, що якщо він розслідує замах на них з Марі, то не полює на Рована.
Її занепокоїла ввічлива посмішка Костянтина.
— Вітаю, жнице Анастасіє, — сказав він. — Ви — справжній ковток свіжого повітря в цей важкий день!
Він нагадував кота, який загнав свою жертву в глухий кут і саме збирався з нею побавитися. Сітра справді не знала, що він за один. Як вона розповідала Рованові, жнець Костянтин не був одним з жахливих женців нового ладу, який убивав для задоволення. І він так само не ставав у ряд з женцями старої гвардії, які вважали збирання шляхетним і майже священним обов’язком. Він був слизький і пливкий, наче його червона шовкова мантія, і ставав на бік того, чий план підходив саме цієї миті. Сітра не знала, робило це його неупередженим чи небезпечним у цьому розслідуванні, бо вона взагалі не уявляла, до кого він лояльний.
Незважаючи на це, його присутність спричиняла неабияку реакцію, і Сітра почувалася ніяково. А тоді пригадала, що вона вже не Сітра Терранова — вона тепер жниця Анастасія. Пригадавши це, вона змінилася, дозволивши собі виступити проти Костянтина. Тепер його посмішка здавалася не так лячною, як повною розрахунку.
— Радий, що вас цікавить наше розслідування, — провадив він. — Але якби ж ви попередили, що завітаєте. Ми б підготували легкі закуски.
Ґрейсон Толлівер розумів, що жниця Анастасія щойно сама, вважай, кинулася за нього під авто — бо жнець Костянтин, безперечно, десь так само небезпечний, як і шматок металу, який на тебе несеться. Ґрейсон дуже мало знав про структуру та складнощі ієрархії женців, але було очевидно, що жниця Анастасія ризикувала, виступаючи проти старшого женця.
Та вона випромінювала таку домінуючу ауру, що Ґрейсонові стало цікаво, чи не була вона значно старша, ніж видавалася.
— Вам відомо, що цей юнак урятував наші зі жницею Кюрі життя? — запитала вона в Костянтина.
— За сумнівних обставин, — відповів він.
— Ви плануєте заподіяти йому тілесних травм?
— А якщо й так?
— Тоді маю нагадати вам, що умисне завдання болю порушує всі наші принципи, і я під час конклаву проситиму вашого покарання.
У женця Костянтина лише ненадовго зник з обличчя спокійний вираз. Ґрейсон не знав, добре це чи погано. Костянтин ще якусь мить роздивлявся жницю Анастасію, а тоді повернувся до одного з гвардійців.
— Будь такий ласкавий і повідом мій наказ жниці Анастасії.
Гвардієць поглянув у очі жниці Анастасії, але, як помітив Ґрейсон, не зміг довше секунди витримати її погляд.
— Ви наказали скувати підозрюваного, вимкнути його больові наніти, а тоді погрожувати застосувати до нього кілька форм фізичного болю.
— Отож-бо! — мовив жнець Костянтин, а далі повернувся до Анастасії. — От бачите, жодних неправомірних дій.
Обурення жниці Анастасії відображало почуття самого Ґрейсона, хоча він не смів їх виразити.
— Жодних неправомірних дій? Ви планувати бити його, доки він не скаже того, що ви хотіли почути.
Костянтин знову зітхнув і розвернувся до гвардійця.
— Як я наказав діяти, якщо ваші погрози не принесуть результатів? Чи було наказано реалізовувати будь-які з тих погроз?
— Ні, ваша честе. Якби його розповідь не змінилася, ми б мали привести вас.
Костянтин безвинним жестом розвів руками, від чого брижаті червоні рукави його мантії стали схожі на крила якоїсь вогняної птахи, готової поглинути молодшу жницю.
— От бачите? — мовив він. — Жодного наміру зашкодити хлопцю не було. Я зрозумів, що в цьому позбавленому болю світі винуватого легко примусити зізнатися у злочині, лише пригрозивши болем. Але цей молодик притримується своїх свідчень, навіть після найбільш неприємних погроз. І тому я переконаний, що він каже правду, — а якби ви дозволили мені закінчити розслідування, то й самі б це побачили.