Вона цього очікувала і сіла навпроти, невідривно дивлячись йому в очі. Ґрейсонові це не подобалося. Вона знову опинилася на тому верхньому рівні, прокручувала свої таємні думки. Хто може знати, які ідеї крутяться у свідомості вбивці, що має суспільну санкцію?
А тоді вона кивнула.
— Це був Шторм. Він знав про змову — але не міг нас попередити. Тож потребував для цього того, на кого покладався. Того, хто, на думку Шторму, діятиме, почувши цю інформацію.
Ґрейсона вразила її здогадливість. Жниця вирахувала те, чого більше ніхто не зрозумів.
— Навіть якби це була правда, я б вам не сказав.
Вона посміхнулася.
— Та я б і не хотіла.
Вона ще якусь мить дивилася на нього не лише приязно, а й з повагою. Лише уявити таке! Ґрейсон Толлівер викликає повагу в женця!
Вона підвелася, щоб піти. Ґрейсон усвідомив, що цього не хоче. Він не палав бажанням залишитися наодинці зі сліпучою літерою «Л» і власними думками, сповненими песимізму.
— Мені прикро, що тебе визнали лихочинцем, — сказала жниця перед самим виходом. — Але навіть якщо тобі заборонено спілкуватися зі Штормом, ти все одно маєш доступ до всіх його даних. Вебсайтів, баз даних — до всього, крім його свідомості.
— І навіщо все це потрібно, якщо немає мозку, аби тебе скеровував?
— У тебе є власний мозок, — зауважила вона. — Це має чогось вартувати.
12
За шкалою від одного до десятьох
Перед моїм сходженням до влади існував «мінімальний гарантований дохід». Багато країн почало платити своїм громадянам за саме лише їхнє існування ще до моєї появи. Це було необхідно, бо зі збільшенням рівня автоматизації безробіття швидко почало ставати нормою, а не винятком. Тож мінімальний дохід знову запровадили у формі концептів «соціального забезпечення» та «соціального захисту»: всі громадяни мали право на невеликий шмат пирога, незважаючи на їхню змогу чи бажання сприяти подальшому розвитку.
Однак люди мають базову потребу не лише в доході. Вони потребують почуватися корисними, продуктивними чи принаймні заклопотаними — навіть якщо ця марна праця ніяк не допомагає суспільству.
Отож під моїм доброзичливим управлінням усі, хто бажає мати роботу, її отримують — і отримуватимуть платню, вищу за мінімальну, як стимул досягати більшого і метод вимірювання успіху. Я допомагаю кожному громадянину знаходити роботу, яка його задовольняє. Хоча, звісно, лише кілька професій справді необхідні, оскільки решту можуть виконувати машини, — але для врівноваженого населення ілюзія мети є критичною.
Будильник задзвонив ще до сходу сонця. Ґрейсон його не ставив. Після повернення додому в нього більше не було причини рано прокидатися. У нього не було жодних невідкладних справ, а прокинувшись, він знову ховався під ковдрою, аж доки не закінчувалися всі відмовки.
Він ще не почав шукати роботу. Бо, зрештою, вона й необов’язкова. В нього вистачить на прожиття, навіть якщо Ґрейсон не буде помітно впливати на розвиток світу — а він поки що не мав бажання вносити у світ щось, окрім своїх тілесних відходів.
Він ляснув по будильнику, щоб його вимкнути.
— Що відбувається? Навіщо ти мене будиш?
Лише за хвильку тиші Ґрейсон зрозумів, що Шторм не відповідатиме на його питання, доки він вважається лихочинцем. Тож Ґрейсон сів у ліжку і, поглянувши на екран, побачив сліпучо-червоне повідомлення, що освітлювало кімнату.
«ЗУСТРІЧ З НАГЛЯДОВИМ ІНСПЕКТОРОМ НА 8:00. ВІДСУТНІСТЬ ТЯГНЕ ЗА СОБОЮ П’ЯТЬ ШТРАФНИХ БАЛІВ».
Ґрейсон лише приблизно уявляв, що таке штрафні бали, але навіть не уявляв, як їх оцінювати. Може, п’ять штрафних балів подовжують статус лихочинця на п’ять днів? Чи на п’ять годин? На п’ять місяців? Він узагалі не знав. Можливо, варто повчити, як це — бути лихочинцем.
«Що варто вдягнути на зустріч з наглядовим інспектором?» — цікавило Ґрейсона. Він має одягтися ошатно чи навпаки? Хай як йому було прикро через усю цю ситуацію, але він усвідомив, що таки не завадить вразити свого наглядового інспектора, тож знайшов чисту сорочку і штани, а тоді пов’язав ту ж краватку, в якій був на зустрічі в управлінні взаємодії у Фулкрумі, коли ще гадав, що має попереду життя. Він зупинив публікар (у якому його знову попередили про наслідки вандалізму й лайки), а тоді поїхав до місцевого представництва УВ. Він вирішив приїхати раніше та справити позитивне враження і, можливо, збити зі свого статусу день чи два.
Вище представництво УВ Нешвіля було значно меншим за будівлю у Фулкрумі. Там було лише сорок поверхів, а замість сірого граніту — червона цегла. Хоча інтер’єр особливо не відрізнявся. Цього разу Ґрейсона не провели до комфортної зали, а натомість указали напрямок до відділу у справах лихочинців, де звеліли стати в чергу й чекати в кімнаті разом з десятками інших лихочинців, які зовсім не хотіли тут бути.