— Це таємниця.
Він сів навпроти Ґрейсона, глянув на бездушний вітрильник з такою ж огидою, як і Ґрейсон, а тоді пояснив свою присутність.
— Мене перевели сюди з Фулкрума і понизили зі старшого агента до наглядового інспектора в цьому регіональному представництві. Тож тут не лише тебе понизили.
Ґрейсон склав руки на грудях, не відчуваючи до чоловіка навіть йоти співчуття.
— Сподіваюся, ти починаєш звикати до свого нового життя.
— Навіть близько не починаю, — заявив Ґрейсон. — Чому Шторм позначив мене лихочинцем?
— Я гадав, ти достатньо кмітливий, щоб здогадатися.
— Напевно, ні.
Трекслер звів брови і повільно видихнув стрес і розчарування через Ґрейсонову нездогадливість.
— Перебуваючи у статусі лихочинця, ти зобов’язаний регулярно відвідувати наглядові зустрічі. Завдяки цим зустрічам ми з тобою зможемо спілкуватися, не викликаючи підозр у тих, хто може за тобою стежити. Але для цього мене, звісно ж, мали перевести сюди та призначити наглядовим інспектором.
А! То ось чому Ґрейсона понизили до лихочинця! Це було частиною якогось більшого плану. Він гадав, що, дізнавшись, почуватиметься краще, але цього не трапилося.
— Мені тебе справді жаль, — мовив Трекслер. — Тим, хто цього не заслуговує, важко нести ярмо лихочинства.
— А можете визначати рівень своєї жалості за шкалою від одного до десятьох? — запитав Ґрейсон.
Агент Трекслер захихотів.
— Завжди добре мати почуття гумору навіть у найтемніші часи, — сказав він і перейшов до справи. — Наскільки я розумію, ти майже постійно перебуваєш удома. Як твій друг і порадник, хотів би порадити почати відвідувати місця, де можна зустріти інших лихочинців і, можливо, зустріти друзів, які допоможуть простіше пережити цей період.
— Не хочу.
— Можливо, варто захотіти, — м’яко сказав агент Трекслер. Майже змовницьки. — Можливо, ти так сильно хочеш вписатися, що почнеш поводитися як лихочинець, і одягатися як лихочинець, і навіть якось модифікуєш своє тіло так, як роблять лихочинці, щоб продемонструвати своє цілковите прийняття нового статусу.
Спершу Ґрейсон нічого не відповів. Трекслер чекав, поки Ґрейсон повністю осмислить його пропозицію.
— І… якщо я прийму свій статус? — запитав Ґрейсон.
— Тоді я певен, що ти почнеш дізнаватися деякі речі. Можливо, навіть те, чого не знає і Шторм. У нього, на жаль, є сліпі зони. Вони, звісно, дрібні, але існують.
— Ви просите мене бути таємним агентом німба?
— Звісно ж, ні, — вишкірився Трекслер. — Перш ніж отримати своє перше завдання, агенти німба зобов’язані чотири роки провчитися в академії і ще рік додатково загартовувати свій розум, займаючись оперативною роботою. Але ти лише лихочинець… — він поплескав Ґрейсона рукою по плечі. — Лихочинець, який, так трапилося, має дуже хороші зв’язки.
Тоді Трекслер підвівся.
— Побачимося за тиждень, Ґрейсоне.
І вийшов, навіть не озирнувшись.
Ґрейсонові паморочилося в голові. Він був злий. Він був схвильований. Він почувався використаним, він почувався експлуатованим. Він хотів не цього… чи цього?
«А ти, Ґрейсоне, особливіший, ніж тобі здається», — казав йому Шторм. Може, Шторм планував це з самого початку? У Ґрейсона ще є вибір. Він може триматися подалі від біди, як робив усе життя, і його нормальний статус відновиться за кілька місяців. Він може повернутися до свого старого життя.
…Або може стрибнути на цей новий шлях. Який вів його в протилежний напрямок від усього, що робило його тим, ким він завжди був.
Відчинилися двері, й заговорив якийсь агент німба:
— Перепрошую, але ваша зустріч уже закінчилася, ви маєте негайно звільнити приміщення.
Інстинкти Ґрейсона підказували йому вибачитися і вийти. Але він знав, який мав обрати шлях. Тож він відкинувся назад на стільці, посміхнувсь агентові та сказав:
— А не пішов би ти полем.
Агент виголосив йому догану і повернувся з охороною, щоб видворити його з кімнати.
13
Не найприємніша картина
Нехай діяльність відділу в справах лихочинців може здаватися неефективною, але у спричиненому нею божевіллі існує послідовність.
Якщо просто, в лихочинців є потреба зневажати систему.
Для спрощення цього я мав створити гідну зневаги систему. Людям насправді непотрібно ставати в чергу чи довго чекати. Навіть немає потреби в приймальному агенті. Все це розроблено, щоб лихочинці почувалися так, немов вони марнують свій час через систему. Ілюзія неефективності слугує для конкретної мети — створити почуття роздратування, навколо якого можуть об’єднатися лихочинці.