— Тож ти мені збрехав? Ти з самого початку планував стати цим «женцем Люцифером»?
Рован виліз із ліжка й витягнув зі стіни лезо. Як він і гадав, то був ніж-кіготь «керамбіт».
— Я взагалі нічого не планував, просто змінив думку.
Він віддав ножа Фарадею.
— Чому?
— Я відчув, що мушу. Відчув, що це необхідно.
Фарадей глянув на чорну Рованову мантію, яка висіла на гачку біля ліжка.
— І тепер ти одягаєшся в заборонену мантію. То ти здатен переступити будь-яке табу?
Щира правда. Женцям заборонено носити чорне, і саме тому Рован обрав цей колір. Чорна смерть для тих, хто приносить чорноту.
— Ми ж маємо бути просвітленими! — мовив Фарадей. — Ми не так маємо боротися!
— Ви останній, хто має право вказувати мені, як боротися. Ви вдали мертвого та втекли!
Фарадей глибоко вдихнув. Він глянув на керамбіт у своїй руці та сховав його у внутрішню кишеню своєї мантії кольору слонової кістки.
— Я гадав, що коли переконаю світ у своєму самозбиранні, то врятую вас із Сітрою. Гадав, що вам скасують навчання й відішлють вас жити колишнім життям!
— Не спрацювало, — нагадав йому Рован. — А ви й досі переховуєтеся.
— Я вичікую. Тут є відмінність. Є речі, яких я можу краще досягти, якщо в Цитаделі женців не знатимуть, що я живий.
— І я теж можу краще досягти деяких речей, якщо буду женцем Люцифером.
Жнець Фарадей підвівся та зміряв його довгим і уважним поглядом.
— Роване, ким ти став… що можеш так холоднокровно припиняти існування женців?
— Коли вони вмирають, я думаю про їхніх жертв. Чоловіків, жінок і дітей, яких вони зібрали, — бо мої жертви не збирають із сумлінням чи почуттям відповідальності, якими має бути наділений жнець. Саме я співчуваю їхнім суб’єктам. І це звільняє мене від будь-яких докорів сумління через кончину тих корумпованих женців.
Здається, на Фарадея це не вплинуло.
— Жнець Ренуар… у чому полягав його злочин?
— Він вів таємну етнічну чистку на півночі.
Після цього Фарадей замислився.
— І як ти про це дізнався?
— Не забувайте, що й мене навчили вести пошуки в другорядному мозку. Навчили, як важливо ретельно досліджувати потенційних суб’єктів збирання. Чи забули, що самі вклали мені в руки всі ці інструменти?
Жнець Фарадей визирнув у вікно, але Рован знав, що це лише для того, аби не дивитися йому в очі.
— Про його злочин можна було повідомити у відбіркову комісію…
— І що там зробили б? Виголосили догану й визначили випробувальний термін? А навіть якби заборонили йому збирати — такого покарання недостатньо для цього злочину!
Жнець Фарадей нарешті на нього поглянув. Він раптом здався стомленим і старим. Набагато старшим, ніж мав би.
— Наше суспільство не вірить у покарання. Лише у виправлення.
— Я теж. В еру смертності не могли вилікувати рак, тож просто його вирізали. Я роблю те саме.
— Це жорстоко.
— Зовсім ні. Женці, яких я вбиваю, не відчувають болю. Вони вже мертві, перш ніж я перетворюю їх на попіл. Я не палю їх живцем, як полюбляв робити покійний жнець Хомський.
— Дрібна милість, але не порятунок.
— Я не прошу порятунку. Але таки хочу врятувати Цитадель женців. І вірю, що це — єдиний шлях.
Фарадей знову зміряв Рована поглядом з голови до ніг і з сумом похитав головою. Він більше не лютував. Він, здається, здався.
— Якщо хочете, щоб я зупинився, то прикінчіть мене власноруч, — сказав йому Рован.
— Не випробовуй мене, Роване. Бо якби я вважав, що це необхідно, мене б не зупинило горе, яке я відчую після твоєї смерті.
— Але ви так не вважаєте. Бо глибоко в душі знаєте, що саме я роблю необхідні кроки.
Жнець Фарадей довго мовчав. Він знову відвернувся до вікна. За ним почало сніжити. Сильно. Після цього земля стане слизькою. Люди падатимуть і розбиватимуть голови. Сьогодні буде багато роботи для працівників центрів відродження.
— Так багато женців більше не визнає старих, істинних правил, — Фарадей говорив з таким глибоким сумом, що Рован не зовсім розумів, чому той так сумує. — То ти збираєшся прикінчити половину Цитаделі женців? Бо з того, що я бачу, женця Ґоддарда вважають мучеником так званого нового ладу. Дедалі більше женців насолоджується актом убивства. Сумління починає зникати.
— Я робитиму те, що маю, доки можу, — це була єдина Рованова відповідь.
— Ти можеш убивати женців одного по одному, але це не змінить загального порядку, — сказав Фарадей. Це було перше, від чого Рован почав у собі сумніватися. Бо він розумів, що Фарадей має рацію. Незважаючи на те, скількох женців він прибере з рівняння, їхнє місце займуть інші. Женці нового ладу обиратимусь учнів, які відчувають жагу до смерті, як убивці ери смертності, яких позбавляли волі, й вони сиділи за ґратами до кінця своїх обмежених життів. А тепер це женці стануть монстрами, яким дозволять вільно, без наслідків убивати. Перші женці хотіли не цього — але всі засновники вже давно самозібралися. А навіть якби хтось із них ще був живий, то яку б вони мали владу щось зараз змінити?