А ще є Техас.
Це регіон, у якому я підтримую доброзичливу анархію. Мало законів — мало наслідків. Тут я не керую і не заважаю, а спостерігаю за тим, що відбувається. Результати неоднозначні. Я бачив, як деякі люди виявляють свої найкращі риси, а інші стають жертвами своїх найгірших недоліків. Я ще не вирішив, який урок варто винести з цього регіону. Необхідно проводити подальше дослідження.
— Не дуже ти вправний, гульвісо.
Одягнена в яскраво-зелений одяг жниця з диким поглядом і дикими манерами збила Тайґера Салазара з ніг — і він боляче гепнувся на мат. Чому цю тоненьку річ називають «матом», якщо на ній так само боляче, як і на тиковій підлозі веранди пентгаузу, де вони зараз борються? Хоча Тайґер не надто заперечував. Навіть після того, як рівень його больових нанітів прикрутили до мінімуму, він почав отримувати задоволення від припливу ендорфінів, який супроподжував біль на тренуваннях. Це було навіть краще за ляпання. Звісно, з плином часу стрибки з високих будівель могли викликати звикання, але й рукопашний бій був не гірший — і тут щоразу було інакше. Єдина варіація під час ляпання бувала, коли під час падіння Тайґер дорогою об щось ударявся.
Він швидко знову опинився на ногах і знову боровся, завдаючи достатньо хороших ударів, щоб роздратувати жницю Ренд. Він збив її з ніг на підлогу і почав сміятися — а це її лише дужче розлютило. Він цього й хотів. Її вдача була її слабкістю. І хоча вона була набагато кращим за нього бійцем у брутальному бойовому мистецтві бокатору чорної вдови, але завдяки своїй вдачі вона ставала недбалою та передбачуваною. Йому якусь мить здавалося, що вона зараз кинеться на нього та почне вовтузити. Коли в неї здавали нерви, жниця тягала за волосся, виколупувала очі й дерла кожну незахищену ділянку тіла нігтями, які могли залишити глибокі сліди навіть на камені.
Але не сьогодні. Сьогодні їй вдалося стримати своє шаленство.
— Досить, — задкуючи з кола, сказала вона. — Шуруй у душ.
— Ви до мене приєднаєтеся? — дражнився Тайґер.
Вона самовдоволено посміхнулася.
— Колись я погоджуся на твою пропозицію, і ти не знатимеш, що робити.
— Ви забуваєте, що я — професійний тусівник. Вивчив кілька речей.
На цьому він зняв мокру від поту майку, демонструючи наостанок свій накачаний торс, і неспішно пішов геть.
На самоті приймаючи душ, Тайґер захоплено обдумував ту спокусливу ситуацію, в яку потрапив. На нього звалилося щось круте. Приїхавши сюди, він гадав, що буде якась звичайна робота. Але не було ні вечірки, ні гостей, окрім нього. Минуло більше місяця з його появи, а цій «роботі», здається, не було кінця — хоча він припускав, якщо насправді це навчання, то воно зрештою закінчиться. Але впродовж цього терміну він міг користуватися шикарним пентгаузом і їсти все, що влізе. Єдине, що від нього вимагалося, це займатися спортом і тренуватися.
— Варто підправити твоє тіло для прийдешніх днів, гульвісо.
Вона ніколи не називала його на ім’я. Тільки «гульвісою», коли була в гуморі, або «черв’яком» чи «мішком м’яса», коли була не в гуморі.
Хоча вона так і не розповіла, скільки їй років, він вирішив, що десь зо двадцять п’ять — і то природних двадцять п’ять. Коли старша людина повертає свій вік до двадцятьох, щось у ній дозволяє легко це помітити. В цій молодості відчувається перевтома. Але смарагдова жниця вперше проживала своє життя.
Щиро кажучи, він не був повністю переконаний, що ця жінка взагалі жниця. У неї був перстень женця, який видавався справжнім, але Тайґер ніколи не бачив, щоб вона ходила на збирання — а він достатньо знав про женців, щоб знати про квоту, яку вони мають виконувати. А на додачу, вона ніколи не зустрічалася з іншими женцями. Хіба вони не мусять зустрічатися кілька разів на рік? Ця зустріч називається конклав. Ну, можливо, в Техасі запровадили ізоляцію. Тут панували інші правила й традиції, ніж у решті Мерик. Його недаремно називають «регіоном Одинокої Зірки».
Та попри це, Тайґер не збирався зазирати дарованому коневі в зуби. Після родини, де про нього згадували навіть не в другу чергу, він був не проти побути в центрі чиєїсь уваги.
І тепер він став сильним. Спритним. Людиною, вартою заздрості й захоплення. Тож навіть якщо все це буде марно і смарагдова жниця відішле його звідси, навіть не подякувавши і не попрощавшись, він зможе одразу ж повернутися до розгульного життя — а враховуючи, яке він тепер має тіло, на нього буде неабиякий попит. Усі його кубики точно перетворять його на висококласну принаду.