А тоді, після завершення будівництва бібліотеки, її конфіскувала Цитадель женців для зберігання своєї колекції щоденників женців — рукописних томів у шкіряних палітурках, які впродовж усього свого життя мали щодня вести женці.
Оскільки Цитадель женців мала повну свободу, то Шторм не міг їх зупинити. Він мусив удовольнитися знанням того, що принаймні вдалося відбувати бібліотеку. А щодо її первинної мети, то це мало залишитися в руках людства.
Як і більшість людей на світі, Муніра Атруші працювала на ідеальній роботі — в тому сенсі, що робота була ідеально пересічна. І так само, як і більшість людей на світі, Муніра не ненавиділа свою роботу, але й не обожнювала її. Вона відчувала щось посередині. Вона дві ночі на тиждень, з півночі до шостої ранку, працювала неповну зміну у Великій александрійській бібліотеці. Більшість своїх днів вона проводила на навчанні в каїрському коледжі Ізраївійського університету, освоюючи інформатику. Звісно ж, оскільки Шторм уже давно оцифрував і каталогізував усю світову інформацію, науковий ступінь з інформатики, як і більшість інших дипломів, ніяк практично не застосовували. Це буде просто аркуш паперу в рамочці на стіні. Дозвіл потоваришувати з іншими людьми, які мають схожі нефункціональні дипломи.
Але Муніра сподівалася, що, маючи той аркуш паперу, отримає достатньо престижу, щоб після випуску вмовити керівництво бібліотеки найняти її на постійну посаду куратора — бо щоденники женців не були каталогізовані Штормом, як решта інформації на світі. Щоденники й досі потрапляли в незграбні людські руки.
Кожен, хто хотів дослідити 3,5 мільйони томів щоденників, які збирали від початку існування Цитаделі женців, мав прийти сюди — і міг приходити коли завгодно, бо Велика бібліотека була відкрита для всього світу цілодобово, щодня. Однак Муніра помітила, що досить небагато людей користується її доступністю. Вдень тут проводила дослідження лише купка учених. Тут було вдосталь туристів, а їх більше цікавила історія та архітектура бібліотеки. Вони не надто звертали увагу на самі томи, хіба що використовували їх як тло для фото. Люди рідко з’являлися в бібліотеці вночі. Зазвичай там перебували лише Муніра та двоє членів гвардії клинка, чия присутність радше була декоративна, ніж важлива. Вони, наче живі статуї, мовчки стояли біля входу. А впродовж дня вони створювали додаткові можливості для туристичних світлин.
Мунірі щастило, якщо під час нічної зміни з’являлися бодай один-два відвідувачі, й здебільшого вони точно знали, чого хотіли, тож ніколи не підходили до її інформаційного столу. Завдяки цьому Муніра могла витрачати свій час на навчання або читання жнецьких записів, які її дуже захоплювали. Зазирати в серця й душі чоловіків і жінок, яким доручили обривати життя, дізнаватися про їхні почуття під час збирань — це затягує, і читання щоденників стало її одержимістю. І поки щороку в колекцію додавали багато тисяч томів, в неї ніколи не закінчувався матеріал для читання — хоча щоденники деяких женців були значно цікавіші за інші.
Вона дізналася про те, з яким почуттям невпевненості в собі жив верховний клинок Коперник, перш ніж себе зібрав; дізналася про глибоке розкаяння жниці Кюрі за її необачні дії під час служіння молодшою жницею і, звісно ж, про відверті брехні женця Шермана. На звичних рукописних сторінках жнецьких щоденників було вдосталь цікавої інформації.
Ввечері одного дня, на початку грудня, Муніра поринула в читання палких звитяг померлої жниці Ренд — яка, здавалося, більшість записів присвячувала деталям своїх різноманітних сексуальних завоювань. Муніра саме перегорнула сторінку, як, підвівши голову, побачила, що до неї наближається чоловік; від його підборів не виникало жодного звуку на мармуровій підлозі вестибуля. Чоловік був одягнений в одноманітний сірий одяг, однак з його поведінки Муніра відчула, що це жнець. Женці не ходять, як звичайні люди. Вони рухаються з напором, наче перед ними мусить розступатися навіть саме повітря. Але якщо він жнець, то чому не одягнув мантії?
— Доброго вечора, — привітався він. Його глибокий дзвінкий голос супроводжувався мериканським акцентом. У чоловіка було сиве волосся і доглянута борода, яка теж почала сивіти, але погляд здавався молодим. Пильним.
— Насправді зараз ніч, а не вечір, — сказала Муніра. — Якщо точно, то п’ятнадцять по другій.