— Але ви їх не зберете, — сказала Сітра. — Ви дозволите зробити це мені, як і планувалося… а тоді зачаїтесь і чекатимете на того, хто спробує мене вбити.
— Вони скоріше полюють на Марі, а не на вас.
— Тоді якщо на мене ніхто не нападе, ви знатимете напевне.
Його й це не переконало.
— Вони за милю відчують пастку.
Сітра посміхнулася.
— Тоді вам варто їх перемудрувати. Чи це занадто важке завдання?
Костянтин насупився, і це розсмішило жницю Кюрі.
— Костянтине, вираз вашого обличчя вартий замаху на наше життя!
На це він нічого не відповів, а натомість і далі роздивлявся Сітру.
— Навіть якщо ми їх перемудруємо (а так і буде), це буде ризиковано.
Сітра посміхнулася.
— У чому тоді суть вічного життя, якщо не можеш кілька разів піти на ризик?
Костянтин зрештою неохоче погодився дозволити Сітрі стати приманкою для пастки.
— Гадаю, Ендуру доведеться відкласти, — мовила жниця Кюрі. — А я так чекала на цю подорож!
Хоча Сітра підозрювала, що їхній новий план надихав Марі набагато більше, ніж вона показувала.
І хоча це буде небезпечно для Сітри, вона розуміла, що можливість контролювати ситуацію дозволить їй відчути таке бажане полегшення.
Насправді навіть Шторм відзначив, як у неї зникло напруження. Він не міг зазирнути у Сітрину свідомість, але точно реєстрував мову її тіла й біологічні зміни. Він виявляв як висловлені, так і невисловлені брехні й істини. А це означало, що він знав, чи щиро жнець Костянтин хотів бачити її живою. Але, як і завжди, мав мовчати з приводу всіх питань, пов’язаних з женцями.
17
Спам-клуб
Мушу визнати, що я не єдиний підтримую життєздатність світу. Цитадель женців теж була до цього причетна завдяки своїй практиці збирання.
Навіть так, женці збирають лише невеликий відсоток населення. Робота женців не полягає у приборканні зростання населення, а в тому, щоб, так би мовити, «згладити піки». Саме тому, якщо притримуватися теперішніх квот, шанси людини бути зібраною упродовж наступної тисячі років складає лише десять відсотків. Досить мало, щоб більшість людей навіть не згадувала про збирання.
Однак я справді передбачаю час, коли варто буде досягти рівноваги в кількості населення. Нульовий приріст. На кожну народжену особу інша помирає.
Я не повідомляю загалу, коли такий рік настане, але ця подія не за горами. Навіть за поетапного зростання квот на збирання людство досягне максимально допустимої чисельності менш ніж за століття.
Не бачу потреби непокоїти населення цим фактом, бо яка від цього користь? Я один несу на собі тягар тієї невідворотності. Це, цілком буквально, тягар самого світу. Можу лише сподіватися, що маю віртуальні плечі Атланта, щоб його витримати.
Якщо Сітрі було важко вжитися у роль жниці Анастасії, чиє ім’я вона обрала, то Ґрейсон Толлівер без проблем став Слейдом — це було його лихочинське ім’я. Батьки колись розповідали, що імпульсивно назвали його Ґрейсоном, бо в день його народження було сіре небо, а «ґрей» означає «сірий». Ім’я не мало жодного значення, просто вкотре засвідчило легковажне ставлення його батьків до всього у їхніх довгих і марних життях.
А от зі Слейдом варто було рахуватися.
Наступного дня після зустрічі з Трекслером він пофарбував волосся у колір під назвою «обсидіанова порожнеча». Це був настільки темний відтінок чорного, що він не існував у природі. Волосся, наче чорна діра, вбирало світло навколо голови, і тому здавалося, що Ґрейсонові очі глибоко посаджені у непроникний морок.
— Це дуже в стилі двадцять першого сторіччя, — сказав стиліст. — Хай що це означає.
Ґрейсон також імплантував металеві вставки під шкіру на обох скронях, завдяки чому здавалося, що в нього починають рости роги. Це привертало значно менше уваги, ніж волосся, але все разом робило його потойбічним і трохи диявольським на вигляд.
Він точно мав вигляд лихочинця, навіть якщо таким не почувався.
Наступним кроком було випробувати свою нову особистість.
У нього трохи пришвидшилося серцебиття, коли Ґрейсон наближався до «Молту» — місцевого клубу, де обслуговували лихочинців. Коли він підійшов, його почали оцінювати і роздивлятися інші лихочинці, які вешталися біля клубу. Ґрейсон подумав, що ці люди — карикатури самих себе. Вони так чітко відповідали своїй культурі невідповідності, що їхня однаковість перекреслювала всю мету їхнього існування.