Кумедно, що Ґрейсона тягнуло якраз не до сумирних. Принаймні до однієї такої. П’юриті.
— Є одна людина, — розповів Трекслеру він. — Запропонувала мені роботу. Мені не відомі деталі, але точно знаю, що це передбачає порушення встановленого Штормом законодавства. Гадаю, є ціла група людей, які діють у сліпій зоні.
Трекслер нічого не нотував. Узагалі нічого не записував. Він ніколи цього не робив. Але завжди уважно слухав.
— Коли хтось починає за цими зонами наглядати, вони перестають бути сліпими, — мовив Трекслер. — То в цієї людини є ім’я?
Ґрейсон завагався.
— Я ще не дізнався, — збрехав він. — Але люди, яких вона знає, важливіші.
— Це жінка? — знову повів бровою Трекслер, і Ґрейсон мовчки вилаявся. Він намагався нічого не видати про П’юриті — навіть її статі. Але Трекслер здогадався, і Ґрейсон нічим не міг зарадити.
— Так. Думаю, вона пов’язана з досить підозрілими людьми. Саме щодо них варто хвилюватися, а не щодо неї.
— Це визначати мені, — сказав йому Трекслер. — А поки що тобі варто проникнути якнайглибше.
— Я глибоко.
Трекслер глянув йому в очі.
— Занурся глибше.
Ґрейсон зрозумів, що, перебуваючи поруч з П’юриті, він не думає ані про Трекслера, ані про свою місію. Він думає лише про неї. Вона, безперечно, причетна до злочинних дій — і не лише до вдаваних злочинів, які коїть більшість лихочинців, а до справжнього криміналу.
П’юриті знала способи, як не потрапляти в поле зору Шторму, і вчила цього Ґрейсона.
— Якби Шторм знав про все, чим я займаюся, то переселив би мене, як зробив з тобою, — повідала йому П’юриті. — А далі підкрутив би мої наніти, щоб я думала про щось щасливе. А можливо, й цілком змінив мою пам’ять. Шторм мене зцілив би. Але я не хочу зцілення. Я хочу бути гіршою за лихочинку, хочу бути поганою. Щиро й по-справжньому поганою.
Ґрейсон ніколи не думав про Шторм з погляду нерозкаяного лихочинця. Чи неправильно з боку Шторму переробляти людей? Чи не повинні лихі люди мати свободу бути лихими, без будь-яких підстраховок? Чи така П’юриті? Чи зла вона? Ґрейсон зрозумів, що не має відповідей на питання, котрі крутяться в нього в голові.
— А як щодо тебе, Слейде? Ти хочеш бути поганим?
Дев’яносто дев’ять відсотків часу він знав свою відповідь на це питання. Та коли Ґрейсон опинявся в обіймах П’юриті, коли все його тіло аж кричало від близькості з нею, в такі миті прозорий кристал його свідомості перетворювався на нефрит, і відповідь ставала чітким «так».
Третє збирання жниці Анастасії було найскладніше для здійснення. Суб’єктом виявися актор на ім’я сер Альбін Алдрич. «Сер» було вигаданим титулом, оскільки зараз нікого вже не висвячували в лицарі, але для актора класичної школи це звучало значно поважніше. Обираючи його, Сітра знала про його професію і підозрювала, що він захоче театрально поставленої кончини, яку вона з радістю йому забезпечить, але його прохання здивувало навіть її.
— Я бажаю бути зібраним під час вистави Шекспіра «Юлій Цезар», де гратиму головну роль.
Вочевидь, того дня, коли вона обрала його для збирання, він зі своєю трупою одразу зупинив репетиції спектаклю, який тоді готували, і розпочав готуватися до єдиної вистави уславленої трагедії ери смертності.
— Ваша честе, ця п’єса так мало значить для наших часів, — пояснив їй він, — але Цезар може не просто вдати, що помирає: якщо його натомість зберуть на очах у глядачів, то, можливо, п’єса затримається в їхній пам’яті, як, певне, було під час ери смертності.
Жнець Костянтин аж розлютився, коли Сітра розповіла йому те прохання.
— Це просто неможливо! Серед глядачів може опинитися будь-хто!
— Отож-бо, — сказала йому Сітра. — І всі там або працюватимуть у театрі, або матимуть заздалегідь придбані квитки. Тобто ви зможете перевірити всіх напередодні прем’єри. Ви знатимете, якщо там буде хтось зайвий.
— Мені доведеться подвоїти особовий склад гвардійців під прикриттям. Ксенократові це не сподобається!
— Зате йому сподобається, якщо ми піймаємо злочинця, — зауважила Сітра, і жнець Костянтин не міг заперечити.
— Якщо ми на це підемо, — сказав він, — я чітко дам знати верховному клинку, що саме ви наполягли на такому рішенні. Якщо ми зазнаємо невдачі й ви загинете, то будете сама в цьому винна.