Рованові достатньо було переконливо зайти всередину у формі працівника лазні, і гвардійці взагалі не звернули на нього уваги.
Рован роззирнувся, аби переконатися, що їх із Ксенократом ніхто не бачить. Біля відсіку верховного клинка гвардійців не було — всі вони стояли в коридорі, за зачиненими дверима, а це означало, що їхня розмова могла пройти спокійно й конфіденційно.
Він сів на край купелі, де пара сильно пахнула евкаліптом, і занурив пальця в некомфортно гарячу воду.
— Ви мало не втопилися у водоймі, ненабагато більшій за цю, — сказав Рован.
— Як мило з твого боку про це нагадати, — відповів верховний клинок.
Тоді Рован перейшов до справи.
— Ми маємо обговорити кілька речей. По-перше, я б хотів дещо вам запропонувати.
Ксенократ розреготався.
— І чому ти гадаєш, що я розгляну будь-яку твою пропозицію? В Цитаделі женців не ведуть переговорів з терористами.
Рован вишкірився.
— Та ну, ваша світлосте, терористи зникли сотні років тому. Я лише прибиральник, який вичищає бруд з темних кутків.
— Твої витівки надзвичайно протиправні!
— Я достеменно знаю, що ви не менше за мене ненавидите женців нового ладу.
— З ними варто боротися за допомогою дипломатії! — наполягав Ксенократ.
— З ними варто боротися за допомогою дії, — суперечив йому Рован. — А ваші неодноразові спроби вистежити мене не мають жодного стосунку до бажання мене зупинити. Це стосується вашого почуття сорому, бо не вдалося мене зловити.
Ксенократ якусь мить мовчав. А тоді заговорив сповненим огиди голосом:
— Чого ти хочеш?
— Простої речі. Хочу, щоб ви припинили мої пошуки і доклали всіх зусиль для пошуку того, хто намагається вбити жницю Анастасію. А натомість я припиню чинити свої «витівки», принаймні в Мідмериці.
Ксенократ протяжно й повільно видихнув, вочевидь, відчуваючи полегшення від того, що прохання здійсненне.
— Якщо бажаєш знати, ми вже зняли свого найкращого — і єдиного — кримінального слідчого з твоєї справи і призначили йому пошук нападників на жниць Анастасію та Кюрі.
— Жнець Костянтин?
— Так. Тож будь певен, ми робимо все можливе. Я не хочу втратити двох хороших жниць. Кожна з них варта десятьох з тих, яких ти прибираєш на свій «роботі».
— Я радий це від вас чути.
— А я нічого не казав. І категорично заперечуватиму будь-яке звинувачення у протилежному.
— Не хвилюйтеся. Кажу вам, ви мені не ворог.
— Ми тут закінчили? Я можу повернутися до свого спокійного купання?
— Ще одне. Хочу дізнатися, хто зібрав мого батька.
Ксенократ обернувся на нього глянути. Але під маскою огиди, що його отак загнали в кут, під обуренням — чи це не співчуття проглянуло? Рован не міг сказати, було це насправді чи Ксенократ прикидався. Навіть без важкої мантії на цьому чоловікові залишалося так багато тьмяних шарів, що було важко зрозуміти, чи верховний клинок справді говорить щиро.
— Так, я про це чув. Мені шкода.
— Справді?
— Я б сказав, що це було порушенням другої заповіді, бо це демонструє явне упередження проти тебе, — але враховуючи, як до тебе ставляться в Цитаделі женців, сумніваюся, що будь-хто звинуватить у цьому женця Брамса.
— Як ви сказали… женця Брамса?
— Так, цього звичайного і непомітного чоловіка. Він, можливо, гадав, що, зібравши твого тата, здобуде славу. Як на мене, то це робить його лише жалюгіднішим.
Рован нічого не відповів. Ксенократ навіть не уявляв, як глибоко його ранила ця новина. Глибоко, немов лезом.
Ксенократ якусь мить його роздивлявся, читаючи принаймні половину його думок.
— Бачу, що ти вже плануєш порушити свою обіцянку і прикінчити Брамса. Принаймні вияви ввічливість і почекай до нового року, дозволь мені пожити в спокої принаймні до закінчення свят старих часів.
Рован ще й досі не відійшов від шоку після почутого від верховного клинка, тож не міг розтулити рота, щоб відповісти. Це було б ідеальним моментом для Ксенократа, щоб узяти ситуацію в свої руки, поки Рован настільки розгублений, але верховний клинок натомість просто сказав:
— Гадаю, тобі час іти.
Рован нарешті пригадав, що вміє розмовляти.
— Чому? Щоб ви покликали гвардійців, щойно я вийду з кімнати?
Ксенократ відмахнувся від цієї думки.
— А навіщо? Я певен, що вони тобі не рівня. Ти переріжеш їм горлянки чи виколеш серця й відправиш до найближчого центру відродження. Тобі краще знову так само просто прошмигнути під їхніми нікчемними носами і не завдавати нам усім незручностей.
Було незвично дивитися, як верховний клинок отак просто здається і відступає. Тож Рован вирішив його подражнити, щоб спробувати дізнатися причину такої поведінки.