— Ви, напевне, палаєте, бо ви так близько, щоб мене схопити, і не можете цього зробити, — мовив він.
— Моє розчарування триватиме недовго, — сказав йому Ксенократ. — Ти досить швидко перестанеш бути моєю проблемою.
— Перестану бути вашою проблемою? Як?
Але верховний клинок не збирався більше нічого казати на цю тему. Натомість він допив свій напій і передав Рованові порожній келих.
— Залиш це на барі перед виходом, добре? І скажи принести мені ще один.
21
Хіба я нечітко висловилася?
Люди часто цікавляться, яке в мене наймерзенніше завдання; яке з моїх численних занять робити найменш приємно. Я завжди відповідаю правдиво. Найгіршою моєю роботою є витіснення.
Я нечасто мушу витісняти спогади ушкодженого людського мозку. За наявних підрахунків, необхідно витісняти спогади лише однієї з 933 684 осіб. Я б хотів, щоб цього взагалі не було потреби чинити, та в людини ненадійний мозок. Спогади й пережиті події можуть суперечити одне одному, створюючи когнітивний дисонанс, що травмує свідомість своїм болючим сичанням. Більшість людей навіть уявити не може таку емоційну муку. Вона призводить до злості й такої кримінальної діяльності, яку в інших випадках вже викоренили з сучасного суспільства. Страждання таких людей неможливо заглушити жодними психотропними нанітами на світі.
Тож мені доводиться перезавантажувати, наче комп’ютери в старому світі, свідомість лише одиниць. Я стираю їхню особистість, їхні вчинки й темну спіраль їхніх моделей мислення. Це не лише стирання того, ким вони були, бо я дарую їм цілком нову особистість. Нові спогади про гармонійне життя.
Їм відомо, що це зробив я. Я завжди зізнаюся про все, щойно встановилю нові спогади, а оскільки в них немає минулого, за яким можна тужити, — немає жодних орієнтирів утрати, — люди завжди, без винятку, дякують мені за витіснення їхніх попередніх особистостей і завжди, без винятку, продовжують жити плідно та приємно.
Але їхні колишні спогади — про шкоду й біль — залишаються в мені, заховані глибоко в моєму другорядному мозку. Саме я тужу за людей, бо вони не можуть.
«Ми вб’ємо кілька женців», — сказала П’юриті. Її слова — те, як вона тішилася цією ідеєю та усвідомлювала, що цілком на це здатна, — всю ніч не давали Ґрейсонові спати й постійно крутилися в голові.
Ґрейсон знав, що має робити. Цього вимагали пристойність, вірність і його власне сумління. І так, він і досі мав сумління, навіть отримавши нове життя лихочинця. Він спробував про це не думати. Якщо він забагато про це думатиме, то просто вибухне. І хоча отримане від управління взаємодії завдання було неофіційне, але це не робило його менш важливим. Ґрейсон був ланкою, і Шторм покладався на нього, тримаючись оддалік. Без Ґрейсона все провалиться, і жниці Анастасія й Кюрі можуть обидві померти назавжди. Якби таке трапилося, то все, що він пережив, — від першого порятунку їхніх життів до виключення з академії німба й відмови від свого старого життя, — все це виявилося б марним. Він нізащо не міг дозволити своїм почуття стати цьому на заваді. Він натомість мав так переформатувати свої почуття, щоб вони збігалися з завданням.
Йому доведеться зрадити П’юриті. Але він аргументував це тим, що то взагалі буде не зрада. Якщо він перешкодить їй вчинити цей жахливий акт, то врятує від самої себе. Шторм пробачить їй участь у невдалій змові. Він усім пробачає.
Розчаровувало те, що П’юриті й досі не розповіла йому деталей плану, щоб Ґрейсон міг повідомити дату й місце нападу агентові Трекслеру. Він навіть не знав, як і де це відбудеться.
Оскільки всі лихочинці ходили на наглядові зустрічі з агентом німба, його зустрічі з Трекслером не викликали в П’юриті жодних підозр.
— Скажи щось, що розлютить твого німбоса, — під’юджувала П’юриті, коли він того ранку покидав її оселю. — Скажи щось, від чого в нього відбере мову. Завжди весело вибивати ґрунт у німбосів з-під ніг.
— Зроблю все, що можу, — сказав Ґрейсон, тоді поцілував її та пішов.
У філії управління взаємодії, як завжди, було галасливо й людно. Ґрейсон узяв номерок, як ніколи раніше нетерпляче чекав своєї черги, а коли його скерували до кімнати, почав чекати на появу Трекслера.
Ґрейсон зараз узагалі не хотів залишатися наодинці зі своїми думками. Що більше він дозволяв їм скакати в мозку, то більше шансів було, що вони зіткнуться.