— Це було жахливо, Роване. Жнець сів за наше піаніно. Він грав. Він змусив усіх нас слухати.
Рован скривився. Йому був відомий Брамсів ритуал збирання. Він не міг уявити, як його родина мусила це терпіти.
— Ми сказали йому, що ти був учнем женця. Ми гадали, що навіть якщо тебе не обрали, це може змінити його думку, але цього не трапилося.
Він не сказав їй, що це була його провина. Він хотів їй зізнатися, але знав, що лише збентежить і викличе ще більше запитань, на які він не міг відповісти. Чи, можливо, просто знову став боягузом.
— Як усі тримаються?
— Ми тримаємося, — сказала мама. — У нас знову є імунітет, тож принаймні якась розрада. Мені шкода, що тебе тут не було. Якби був, то жнець Брамс і тобі подарував би імунітет.
Подумавши про це, Рован відчув, як у ньому знову піднімається гнів. Він мав його позбутися, тож ударив кулаком по панелі приладів.
— Попередження! Насильницька поведінка і/або вандалізм призведуть до висадки з авта, — оголосила машина. Рован це проігнорував.
— Прошу, Роване, повертайся додому. Ми всі за тобою жахливо сумуємо.
Кумедно, бо вони ніколи не сумували за ним під час його навчання. У такій численній родині, як у нього, за ним майже не сумували. Але він вирішив, що збирання це змінило. Переживши таке, люди почуваються набагато більш уразливими й дорогими одне одному.
— Я не можу повернутися додому. І, будь ласка, не питай чому — це все лише погіршить. Але я просто хочу, щоб ти знала… хочу, щоб ти знала, що я всіх вас люблю… і… і за можливості буду на зв’язку.
Він повісив слухавку перш, ніж вона встигла що-небудь сказати.
Його погляд затуманили сльози, і він знову бахнув кулаком по панелі приладів, надаючи перевагу зовнішньому болю замість внутрішнього.
Авто одразу ж знизило швидкість, під’їхало до узбіччя й відчинило дверцята.
— Звільніть, будь ласка, транспортний засіб. Вас висаджено через насильницьку поведінку і/чи вандалізм; вам на шістдесят хвилин заборонено користуватися всім громадським транспортом.
— Дайте секундочку, — сказав Рован машині. Він мав подумати. Перед ним було два шляхи. Навіть знаючи, що Цитадель женців активно намагається попередити наступний напад на Сітру та жницю Кюрі, він не вірив, що вони на це здатні. Можливо, його шанси не кращі, але він заборгував Сітрі бодай спробу їй допомогти. З іншого боку, він має виправити свою помилку і назавжди прикінчити Брамса. Якась його темна частка переконувала спершу помститися і не чекати… але Рован не піддався тій темряві. Жнець Брамс нікуди не подінеться й після порятунку Сітри.
— Звільніть, будь ласка, транспортний засіб!
Рован вийшов, і авто поїхало геть, залишивши його в чорта на болоті. Під час штрафної години він ішов узбіччям і роздумував, чи ще хтось у Мідмериці так само розривався між двома рішеннями.
Ґрейсон Толлівер замкнувся у своїй квартирі, відчинив вікна, щоб впустити холодного повітря, заліз у ліжко під важкі простирадла. Він робив так і в молодшому віці, коли світ брав над ним гору. Він міг зникнути під широкою ковдрою, що захищала його від холоду світу. Ґрейсон уже багато років не відчував потреби відступити в свою дитячу зону комфорту. Але зараз він принаймні на кілька хвилин мав змусити решту світу зникнути.
Коли він робив таке в дитинстві, Шторм дозволяв це, але максимум на двадцять хвилин. А тоді починав обережно до нього звертатися. «Ґрейсоне, — казав він, — тебе щось турбує? Поговорити не хочеш?» Ґрейсон завжди відповідав «ні», але зрештою все одно починав розмовляти, і Шторм завжди поліпшував йому настрій. Бо знав його краще, ніж будь-хто.
Але тепер, коли видалили його досьє — коли на його стару особистість перезаписали злочинця Слейда Макмоста, чи взагалі знає про нього Шторм? Чи, як і решта світу, гадає, що він саме такий, як пишеться в його досьє?
Чи можливо, щоб перезаписали Штормові спогади про Ґрейсона? Оце жахлива доля, якщо сам Шторм вірить, що він — нерозкаяний лихочинець, який насолоджується тимчасовим убивством людей. Цього достатньо, щоб захотіти стерти власні спогади. Шторм здатен перетворити його на когось іншого і змінити не лише ім’я, а й особистість. Обидва — Слейд Макміст і Ґрейсон Толлівер — зникнуть назавжди, а він навіть не пам’ятатиме, ким вони були. Невже це буде так погано?
Ґрейсон вирішив, що його власна доля не має зараз значення. Коли до цього дійде, він кинеться з мосту, а зараз найголовніше — врятувати двох женців… і якось захистити П’юриті.
Та він усе одно відчував непереборну ізоляцію. Він був як ніколи самотній на світі.
Він знав, що в його квартирі є камери. Шторм дивиться на нього без осуду. Він спостерігає з проникливим милосердям, щоб краще турбуватися про кожного мешканця планети. Він бачить, чує, запам’ятовує. А це означає, що він має знати речі поза фальшивим досьє Ґрейсона.