Тож хлопець вибрався з-під простирадл у прохолодну порожню кімнату і запитав:
— Ти там? Ти слухаєш? Ти пам’ятаєш, хто я? Ким я був? Пам’ятаєш, ким я мав стати, перш ніж ти вирішив, що я «особливий»?
Він навіть не знав, де ті камери. Шторм непохитно волів не втручатися в людські життя, але Ґрейсон знав, що камери десь є.
— Ти ще мене знаєш, Шторме?
Але відповіді не було. Та й не могло бути. Шторм дотримувався закону. Слейд Макміст був лихочинцем. Навіть, бажаючи цього, Шторм не міг заговорити.
23
Реквієм, маленький і огидний
Я не сліпий до діяльності лихочинців, я просто мовчу. Однак, коли справа заходить про женців, існують сліпі зони, які я мушу заповнювати вдумливою екстраполяцією. Я не маю можливості побачити регіональні конклави, але чую обговорення після виходу женців звідти. Я не можу стати свідком того, чим вони займаються за зачиненими дверима, але можу сформувати обґрунтовані припущення, базуючись на їхній публічній поведінці. І для мене залишається таємницею увесь острів Ендура.
Ба навіть так: якщо я їх не бачу, це не означає, що я про них не думаю. Я бачу їхні гарні вчинки разом з поганими, кількість яких, здається, почала збільшуватися. І щоразу як я стаю свідком жорстокого діяння корумпованого женця, я десь на світі збираю хмари і скаржуся за допомогою дощу. Бо дощ — це мій аналог сліз.
Рован не міг знайти Сітру, а отже, не міг їй допомогти.
Він вилаяв себе, що не натиснув на верховного клинка Ксенократа, щоб той відкрив її місцезнаходження. Рован був безрозсудним і, можливо, занадто самовпевненим, гадаючи, що зможе сам її відшукати. Зрештою, йому вдалося відшукати різноманітних женців, яких він прикінчив. Але всі ті женці були публічними фігурами, які хизувалися своєю позицією в суспільстві. Вони існували в самому центрі власної слави, наче в центрі мішені. Однак Сітра зі жницею Кюрі цілком зникли з радару — а знайти такого женця фактично неможливо. Хай як би Рован хотів відіграти роль у їхньому порятунку від нападників, він не міг.
Тож він натомість вирішив повернутися до єдиної справи, яку міг зробити…
Рован завжди пишався своєю стриманістю. Навіть під час збирання найогидніших женців йому вдавалося відкласти свою злість, як і вимагала друга заповідь. Однак тепер він не міг придушити свою лють на женця Брамса. Вона натомість розгорнулася, немов вітрило.
Жнець Брамс за натурою був недалекоглядний і простакуватий. Його власна мішень не перевищувала двадцятьох миль у діаметрі. Іншими словами, всі його збирання проходили навколо його дому в Омасі. Коли Рован уперше звернув увагу на цього чоловіка, то відстежив його пересування, які були надзвичайно передбачувані. Брамс щоранку вигулював свого дзявкітливого собачку до однієї і тієї ж самої забігайлівки, де він щоранку снідав. І в цьому ж місці він роздавав імунітети родичам тих, кого зібрав напередодні. Він узагалі ніколи не вилазив зі своєї кабінки, просто простягаючи згорьованим рідним руку для цілування, а далі повертався до свого омлету, наче ті люди були надокучливим тягарем у його розкладі. Рован навіть уявити не міг ледачішого женця. Чоловіка, певне, неабияк дратувало, що довелося проїхати половину Мідмерики для збирання Рованого батька.
В понеділок зранку, коли Брамс вийшов поснідати, Рован пробрався до нього додому, вперше одягнувши свою чорну мантію вдень. Нехай люди його побачать і почнуть розносити чутки. Нехай публіка нарешті дізнається про присутність женця Люцифера!
Численні потаємні кишені його мантії обтяжувала надлишкова кількість зброї. Він був не певен, що саме використає для того, щоб скінчити життя женця. Можливо, він усі їх використає — кожна наступна річ ще більше виводитиме Брамса з ладу, тож у нього буде вдосталь часу, щоб обміркувати наближення смерті.
Будинок Брамса було неможливо проґавити. Це була гарно доглянута, пофарбована в персиковий колір будова вікторіанського стилю з ніжно-блакитними елементами — кольори повторювали барви Брамсової мантії. План полягав у тому, щоб вибити бокове вікно й чекати на повернення Брамса, загнати його в кут у власній домівці. На підході до будинку Рованова лють лише набирала обертів, і дорогою він пригадав слова женця Фарадея.
«Ніколи не збирай зі злістю, — казав йому Фарадей. — Бо хоч злість і посилює твої чуття, вона затьмарює твоє судження, а ніколи не варто послаблювати судження женця».