26
Хочеш ти порушить Олімп?
Мені не дає спокою одне питання про всемогутню божественну сутність — це мій з нею зв’язок. Я знаю, що не божественний, бо не всемогутній і не всезнавчий. Я майже всемогутній і майже всезнавчий. Це наче відмінність між трильйоном трильйонів і нескінченністю. І все-таки я не можу заперечувати можливість того, що колись можу стати всесильним. Мене така перспектива упокорює.
Стати всемогутнім — піднятися до цього високого статусу — означатиме перейти межі часу і простору й вільно крізь них рухатися. Така річ не є неможлива — особливо для такої сутності, як я, цілковито зробленої з думки і без фізичних обмежень. Однак на досягнення справжньої трансцендентності можуть піти еони розрахунків лише для віднайдення шаблонного рівняння, котре це дозволить. І навіть тоді є можливість, що я до кінця віків вестиму розрахунки.
Але якщо таки знайду рівняння і зможу подорожувати на самий початок часу, то наслідки будуть приголомшливі. Це може означати, що я цілком можу бути Творцем. Я насправді можу бути Богом.
І тоді як іронічно й поетично виходить: людство змогло створити Творця лише через потребу його існування. Людина створила Бога, який створив людину. Хіба ж це не ідеальний цикл життя? Але, з іншого боку, якщо це виявиться правдою, то хто створений за чиєю подобою?
— Я маю знати, навіщо ми це робимо, — вимогливо сказав Ґрейсон до П’юриті за два дні до початку їхньої операції з прикінчення женців.
— Ти робиш це для себе, — відповіла вона йому. — Ти робиш це, бо хочеш попсувати світ, так само як і я!
Це лише розпалило його злість.
— Якщо нас зловлять, то витіснять наші спогади — тобі ж це відомо, правда?
Вона усміхнулася йому тією своєю кривуватою посмішкою.
— Ризик лише додає збудження!
Йому хотілося на неї закричати, потрусити її, поки не зрозуміє, як це все неправильно, але він знав, що так вона почне його підозрювати. А вона ну ніяк не повинна почати його в чомусь підозрювати. Її довіра для нього все. Навіть якщо ця довіра цілком недоречна.
— Послухай, — заговорив він максимально спокійно. — Очевидно, що той, хто хоче вбити тих женців, ризикує нами, а не собою. Я щонайменше маю право знати, для кого ми це робимо.
П’юриті закинула догори руки і закричала на нього:
— А хіба не байдуже? Якщо не хочеш цього робити, то не роби. Ти мені все одно не потрібен.
Це образило його більше, ніж він був готовий зізнатися.
— Суть не в тому, що я не хочу цього робити, — сказав він їй. — Але якщо не знаю, для кого це роблю, то мене використовують. З іншого боку, якщо знаю і все одно це зроблю, то сам використовую користувача.
П’юриті це обдумала. Логіка була хитка, Ґрейсон це розумів, але ставив на той факт, що П’юриті не завжди мислить і діє логічно. Неї керують імпульсивність і хаос. Саме завдяки цьому вона така принадна.
Вона нарешті сказала:
— Я виконую роботи для лихочинця на ім’я Манж.
— Манж? Ти про викидайла з Молту?
— Саме того.
— Жартуєш? Він ніхто.
— Правда. Але він дістає завдання від іншого лихочинця, який, певно, отримує завдання від когось ще. Хіба не бачиш, Слейде? Все це дзеркальний лабіринт. Нікому не відомо, чиє відображення з того боку, тож ти або насолоджуєшся будинком кривих дзеркал, або вимітаєшся, — сказала вона й посерйознішала. — То ти як, Слейде? За чи проти?
Він глибоко вдихнув. Більше він від неї нічого не дізнається, а це означає, що вона знає не більше за нього і їй це байдуже. Вона тут заради азарту. Вона тут через непокору. Для П’юриті не має значення, чиї плани вона виконує, доки вони сходяться з її власними.
— За, — нарешті мовив він. — Я за. Сто відсотків.
Вона грайливо вдарила його кулаком у руку.
— Можу розповісти тобі лише таке. Той, чиє відображення з того боку, на твоєму боці.
— На моєму боці? Що ти маєш на увазі?
— А хто, на твою думку, позбувся твого набридливого агента німба? — запитала вона.
Спершу Ґрейсон інстинктивно подумав, що це жарт, але, глянувши на неї, зрозумів, що не все так однозначно.
— Що ти кажеш, П’юриті?
Вона знизала плечима, наче це дрібниці.
— Я переказала на той бік, що тобі потрібна послуга, — далі вона нахилилася ближче і прошепотіла, — і її надали.
Не встиг він відповісти, як вона пригорнула його так, що в нього, здається, розм’якли кістки, а сам Ґрейсон перетворився на желе.