Сітра не хотіла здаватися такою бездушною — їй справді було шкода цієї жінки, але вона мала етичний обов’язок стояти на своєму. В еру смертності зі смертю неможливо було сперечатися. І так само має бути з женцями.
— Ви зрозуміли все, почуте від мене? — запитала Сітра. Жінка, яка вже витирала сльози, кивнула.
— Сподіваюся, — мовила жінка, — що у вашому дуже довгому житті зустрінеться той, хто принесе вам такі ж страждання, як ви приносите іншим.
Сітра випросталася і трималася так привілейовано, як і мала б жниця Анастасія.
— Вам не варто про це турбуватися, — сказала вона, а тоді розвернулася, залишивши жінку на розі розбиратися з цим роздоріжжям свого життя.
Торік на весняному конклаві — де вперше рахували Сітрині збирання як повноцінно висвяченої жниці — їй винесли догану, бо вона навіть приблизно не досягла своєї квоти. А коли інші мідмериканські женці дізналися, що вона дає своїм суб’єктам місячне попередження, то просто розлютилися.
Її про це попередила жниця Кюрі, яка й досі залишалася її наставницею.
— Вони вважають слабкістю все, окрім рішучої дії. Вони наполягатимуть, що це недолік твого характеру, і скажуть, що було помилкою тебе висвятити. Хоча й нічого не можуть з цим удіяти. У тебе не можна забрати персня, а можна лише тримати тебе на короткому повідці.
Сітру здивувало, коли вона почула обурення не лише від так званих женців нового ладу, але й від представників старої гвардії. Нікому не подобалося давати людям навіть найменший рівень контролю, коли справа доходила до збирання.
— Це аморально! — скаржилися женці. — Це негуманно.
Її картав навіть жнець Мандела, який головував у інкрустаційному комітеті й раніше виступав на її підтримку.
— Знати, що тобі залишилося жити лічені дні, це жорстокість, — сказав він. — І як же жалюгідно проживати ці останні дні!
Але жниця Анастасія твердо стояла на своєму — чи принаймні не дозволила їм побачити своє хвилювання. Вона надала свою аргументацію і не збиралася змінювати своє рішення.
— Вивчаючи еру смертності, — розповіла вона їм, — я дізналася, що для багатьох людей смерть не була миттєвою. Насправді існували хвороби, які вбивали не одразу. Люди мали час підготуватися самі й підготувати своїх рідних до невідворотного.
Це викликало цілий хор несхвалення від сотень присутніх женців. Здебільшого чулися глузування й невдоволені зауваження — але кілька присутніх з цим погодилося.
— Але дозволити… засудженим… обрати власний спосіб? Це безумовне варварство! — заволав жнець Трумен.
— Більше варварство, ніж підсмажити струмом? Чи відрубати голову? Чи штрикнути ножем у серце? Якщо суб’єкт зможе обирати, то хіба ви не гадаєте, що він обере найменш образливий для себе спосіб? Хто ми такі, щоб називати їхній вибір варварським?
Цього разу реакція виявилася не такою різкою. Не тому, що вони погодилися, а тому, що женці вже почали втрачати інтерес до суперечки. Молодша жниця-вискочка — навіть якщо вона зайняла свою посаду після стількох конфліктів — не заслуговувала більше кількох спалахів їхньої уваги.
— Це не порушує жодних законів, і я саме так вирішила проводити збирання, — наполягала Сітра. Верховний клинок Ксенократ, якому до всього цього було байдуже, звернувся до парламентаря, який не міг знайти жодних підстав для правового заперечення. Жниця Анастасія здобула перемогу у своїй першій суперечці на конклаві.
Жниця Кюрі була неабияк вражена.
— Я була впевнена, що вони визначать тобі випробувальний термін, протягом якого замість тебе обиратимуть, кого і як збирати, і примусять тебе це виконувати, дотримуючись чіткого графіка. Вони могли — але не зробили цього. Це каже про тебе набагато більше, ніж ти усвідомлюєш.
— Каже, що… що я — скабка у колективному заду женців? Я це вже знаю.
— Ні, — самовдоволено посміхнулася жниця Кюрі. — Це демонструє, що вони серйозно тебе сприймають.
А такого Сітра й сама не могла сказати про себе. Вона половину часу почувалася так, наче грає роль. Носить бірюзовий костюм для вигідної ролі.
Вона дізналася, що її спосіб збирання є надзвичайно успішний. Лише кілька суб’єктів не повернулося наприкінці наданого періоду відстрочки. Двоє померло, намагаючись перетнути кордон з Техасом, а третій — на західномериканському кордоні, де ніхто не торкався тіла, доки жниця Анастасія особисто не проголосила його зібраним.
Трьох інших знайшли в їхніх ліжках, коли закінчився час на маячку. Вони обрали спокій отрути замість ще однієї зустрічі зі жницею Анастасією. Однак у всіх випадках вони самі обрали свою смерть. Це було ключовим пунктом для Сітри, бо у підході женців вона найбільше зневажала приниження, коли твою смерть обирають за тебе.