І саме тоді хід шекспірівської трагедії повернув у жахливому напрямку.
Кислота! Ґрейсон проклинав себе, бо не здогадався швидше. Він мав зрозуміти! Всіх завжди хвилює пожежа чи вибух. Люди забувають, що достатньо сильна кислота може так само ефективно когось знищити. Але як П’юриті з командою цього досягнуть? Женці майстерно володіють усіма різновидами зброї, можуть повбивати цілу кімнату людей, не отримавши жодної подряпини. Тоді йому дійшло, що їм узагалі не доведеться ізолювати женців. Не обов’язково націлювати кислоту на когось, якщо в тебе її достатньо… і є спосіб її доставити…
Ґрейсон відчинив бічні двері й зайшов у театр, опинившись у вузькому коридорі з купою гримерок. Сходи праворуч вели до підвалу, й саме там він знайшов П’юриті з її командою. Там були три великі барелі з того самого білого тефлону, що й пляшка для вина тієї ночі, коли зустрілися Ґрейсон і П’юриті, — в тих барелях, певно, була сотня галонів фторфлеровієвої кислоти! І ще була помпа високого тиску, котру вже приєднали до водопроводу, що живить протипожежну систему театру.
П’юриті негайно помітила Ґрейсона.
— Що ти робиш? Ти ж маєш бути надворі!
Вона здогадалася про його зраду, щойно подивилася йому в очі. Її лють нагадувала радіацію. Вона його палила. Обпікала зсередини.
— Навіть про це не думай! — прогарчала вона.
А він і не думав. Бо якби почав думати, то міг би завагатися. Якби він зважив свої варіанти, то міг би змінити думку. Але в нього була місія, і вона відрізнялася від місії П’юриті.
Він погнав хиткими сходами до лаштунків. Якщо ввімкнуть розприскувачі, то з них швидко заструменить кислота. П’ять, максимум десять, секунд мине, перш ніж воду змінить кислота — і хоча мідні труби зрештою розпадуться, як і залізні решітки в камері П’юриті, вони точно протримаються достатньо, щоб провести смертоносний потік.
Вибігши з підвалу до лаштунків, він почув гучну одноголосну реакцію глядачів, тож пішов на звук. Він вийде на сцену, саме так. Він туди вибіжить, і всім розповість, що вони от-от загинуть, плаваючи в кислоті, яка розчинить їх до стану, з якого їх неможливо буде відродити. Всі вони помруть назавжди: актори, глядачі, женці, якщо тільки негайно звідси не заберуться.
Він чув, як сходами за ним женуться П’юриті й головорізи, які приєднали до системи пожежегасіння баки з кислотою та помпу. Ґрейсон не міг їм дозволити себе зловити.
Він уже дістався лаштунків, сцена була праворуч. Звідси він побачив на сцені жницю Анастасію. Що вона в біса робить на сцені? А тоді вона застромила ножа в одного з акторів, і стало цілком зрозуміло, що саме вона робить.
Раптом хтось затулив Ґрейсонові поле зору. Худорлявий високий чоловік у смокінгу та з криваво-червоним метеликом. У нього була знайома зовнішність, але Ґрейсон не міг точно впізнати.
Чоловік розкрив дещо схоже на завеликий складаний ніж з нерівним зазубреним краєм леза — і хлопець одразу зрозумів, хто це. Він не впізнав женця Костянтина без його темно-червоної мантії.
І жнець теж його, здається, не впізнав.
— Ви маєте мене послухати, — благав Ґрейсон, поглядаючи на те лезо. — Десь у цьому театрі дехто от-от розпочне пожежу… але проблема не в цьому. В розприскувачах… якщо вони спрацюють, то всю будівлю заллє кислотою… її буде достатньо, щоб усіх тут прикінчити! Ви маєте евакуювати театр!
Костянтин посміхнувся, навіть не намагаючись запобігти трагедії.
— Ґрейсон Толлівер! — нарешті впізнав його він. — Я мав здогадатися.
Ґрейсона вже давно не називали на справжнє ім’я. Це вибило його з рівноваги, сплутало думки. Зараз не було часу бодай на один хибний крок.
— Я з величезним задоволенням тебе зберу! — сказав Костянтин — і Ґрейсон раптом усвідомив, що, здається, зробив найбільший прорахунок. За цим замахом стояв жнець. Він про це знав. Чи міг за цим стояти жнець Костянтин — чоловік, який керував розслідуванням?
Костянтин кинувся до нього, наготувавши лезо, щоб водночас прикінчити Ґрейсона Толлівера і Слейда Макмоста…
…А тоді цілий світ перекинувся догори дриґом від рвучкого поштовху, і Ґрейсона хитнуло від запаморочення. Бо цієї миті на сцені з’явилася П’юриті, розмахуючи якоюсь жахливою обрізаною зброєю. Вона підняла її, але не встигла застосувати, як Костянтин уже жбурнув Ґрейсона на підлогу і з неможливою швидкістю схопив дробовика, що вистрелив у повітря, тоді одним плавним рухом різонув її ножем по шиї і застромив лезо глибоко їй у серце.