Хоча звичайних громадян під час пришвидшеного зцілення зазвичай вводять у штучну кому, та Костянтин зажадав бути при тямі, а оскільки він був женцем, то його бажання мали задовольнити. Він мав подумати. Поміркувати. Спланувати. І він знав, скільки минало часу. Він зневажав ідею марнувати цілі дні на процес зцілення, перебуваючи без тями.
Жниця Анастасія навідала його незадовго до того, як він мав знову отримати зір. Він був не в гуморі для її візиту, але не докорятиме їй, поки вона висловлює подяку за його безмежну самопожертву заради порятунку її життя.
— Анастасіє, запевняю вас, що особисто допитаю затриманих лихочинців, і ми схопимо Ґрейсона Толлівера, — сказав їй він, докладаючи всіх зусиль, щоб говорити чітко і не ковтати слова через знеболювальне. — Він заплатить за свої дії в усі способи, дозволені законодавством женців.
— Однак, розбивши ту трубу, він урятував усіх в театрі, — нагадала йому Анастасія.
— Так, — неохоче визнав Костянтин, — але дуже неправильно, коли ваш рятівник також є вашим нападником.
На це вона відповіла лише мовчанкою.
— Четверо затриманих нападників були з техаського регіону, — поінформував її Костянтин.
— То ви гадаєте, що все спланували там?
— Чи що там хтось ховається, — мовив Костянтин. — Ми до цього докопаємося.
Він завжди так казав і раніше завжди виконував свою обіцянку. Його нервувало, що цей випадок може стати першим винятком.
— Незабаром відбудеться конклав, — сказала Анастасія. — Ви зможете прийти?
Він не міг сказати, на що вона сподівалася — на його відсутність чи появу.
— Я там буду. Навіть якщо для цього доведеться замінити мою кров антифризом.
Вона пішла, і лише після цього Костянтин усвідомив, що під час їхньої розмови вона жодного разу йому не подякувала.
Коли за годину Сітра й Марі обідали в ресторані готелю, принесли таємничу записку. Це вперше за довгий час вони їли на публіці. Записка стала сюрпризом для них обох. Жниця Кюрі по неї потягнулася, але посильний, який її приніс, перепросив і повідомив, що вона для жниці Анастасії. Він передав її Сітрі, яка розгорнула записку та швидко її прочитала.
— Ну, розказуй, — мовила Марі. — Від кого вона, і чого вони хочуть?
— Дрібниця, — сказала Сітра жниці Кюрі, кидаючи записку в одну з кишень своєї мантії. — Це від родичів зібраного вчора чоловіка. Вони хочуть знати, коли я надам їм імунітет.
— Я гадала, що вони прийдуть сюди сьогодні ввечері.
— Так і є, але вони не були певні щодо точного часу. У записці сказано, що вони будуть о п’ятій, якщо це, звісно, не проблема.
— Як тобі краще, — мовила жниця Кюрі. — Зрештою, вони цілуватимуть твій перстень, а не мій.
Тоді вона повернулася до свого лосося.
За півгодини Сітра вже була надворі у звичайному одязі, поспішаючи на інший кінець міста. Записку написали не рідні актора. А Рован. Її він написав нашвидкуруч, і там було ось що: «Потрібна твоя допомога. Музей транспорту. Негайно». Вона усіх зусиль доклала, щоб не піти від жниці Кюрі посеред обіду: Сітра знала, що Марі може щось запідозрити, коли вона отак піде.
У відділенні своєї валізи Сітра заховала звичайний одяг — на той раз, якби довелося вийти кудись інкогніто. Проблема полягала в тому, що в неї не було пальта; воно було занадто об’ємне, щоб приховати від Марі. Тож, вислизнувши на вулицю без термальних котушок своєї зимової мантії, вона одразу почала замерзати. Два квартали вона терпіла холод, а потім надягнула свій перстень і показала його власнику крамниці, щоб дістати пальто: він безкоштовно віддав їй те, яке вона хотіла.
— Отримавши імунітет, я точно не розповім, що ви з’явилися на публіці без мантії, — запропонував власник магазину.
Сітрі не сподобалася спроба чоловіка їй пригрозити, тож вона сказала:
— А якщо я просто не зберу вас після такої погрози?
Він однозначно про це не подумав. Він на мить затнувся.
— Так, так, звісно, це справедливо, справедливо… — Тоді він покопирсався в аксесуарах. — Може, рукавички до пальта?
Вона їх узяла й пішла на вітряну вулицю.
Коли вона тільки прочитала записку, в неї тьохнуло серце, але Сітра не могла показати свого хвилювання Марі. А ще занепокоєння. Рован тут і потребує її допомоги? Чому? Йому загрожувала небезпека, чи він хотів, щоб вона приєдналася до його місії і теж убивала недостойних женців? Чи погодиться вона, якщо він попросить? Безперечно, ні. Певно, ні. Мабуть, ні.