Але це, звісно, могло бути частиною пастки. Хай хто стояв за вчорашнім нападом, безумовно, зараз саме зализував рани, тож шансів на іншу атаку мало. Але Сітра все одно взяла достатньо прихованої зброї, щоб за потреби мати змогу захиститися.
Музей транспорту Великих рівнин був виставкою під відкритим небом, де демонстрували двигуни й рухомий склад з ери залізничних перевезень. Тут навіть могли похвалитися вагоном з першого потяга на магнітній подушці, який навічно завис у самому центрі. Вочевидь, раніше Вічита з’єднувала серйозні транспортні шляхи. А тепер перетворилася на місто, яке нічим не відрізнялося від інших. Мідмерика нині одноманітна, і це водночас заспокоює та дратує.
У цю пору року в музеї було лише кілька групок туристів, які чомусь поїхали до Вічити у відпустку. Оскільки тут управляв Шторм, то вхід був безкоштовний — це теж було добре. Сітрі навіть не довелося знову показувати персня, щоб пройти всередину. Бо одна справа — отримати в продавця пальто, а інша зірвати своє прикриття в тому місці, де в тебе от-от відбудеться таємна зустріч.
Туго загорнувшись у пальто від вітру, вона ходила між чорними паровими двигунами й червоними дизельними, по всіх кутках депо шукаючи Рована. За деякий час вона таки почала хвилюватися, чи це зрештою не трюк — можливо, щоб відділити її від жниці Кюрі. Сітра вже збиралася йти геть, як хтось її покликав.
— Я тут!
Вона пішла на голос до вузького темного простору між двома товарними вагонами, де, пробиваючись у шпарини, свистів морозний вітер. І поки він дув їй у обличчя, Сітра не могла нікого роздивитися, аж доки не підійшла ближче.
— Жнице Анастасіє! Я боявся, ви не прийдете.
Це був не Рован. Це був Ґрейсон Толлівер.
— Ти? — розчаруванням навіть близько не можна було описати її почуття. — Я маю просто тут тебе зібрати і принести серце Костянтину!
— Він його, певно, з’їсть.
— Певно, — мала визнати Сітра. Вона зараз ненавиділа Ґрейсона. Ненавиділа тому, що він виявився не тим. Це було так, наче її зрадив сам усесвіт, і вона взагалі не була готова йому пробачати. Вона мала зрозуміти, що почерк на записці був не Рованів. Але хай як вона хотіла виплеснути своє роздратування на Толлівера, а не могла. Він не винен, що він не Рован — і, як сказала Сітра Костянтину, Ґрейсон двічі врятував їй життя.
— Мені потрібна ваша допомога, — справді у відчаї заговорив Ґрейсон. — Мені немає куди піти…
— А до чого тут я?
— Бо якби не ви, мене б тут узагалі не було!
Вона знала, що в цьому є правда. Вона пригадала, як він розповів їй — або радше не розповів, — що працював під прикриттям від імені Шторму. Якщо вона настільки важлива для Шторму, аж той використав Ґрейсона, щоб обійти закон про відділення женців від держави, то хіба не має принаймні допомогти йому вибратися з цієї безвиході?
— На мене полюють і Цитадель женців, і управління взаємодії, і хай хто стояв за цією атакою, тепер він теж став моїм ворогом!
— У тебе, здається, дуже гарно виходить заводити ворогів.
— Точно — і ви, здається, єдина людина, яку я можу з натяжкою назвати другом.
Нарешті Сітра забула про своє розчарування. Вона не могла залишити його розплачуватися за все замість неї. — І що ж я маю для тебе зробити?
— Не знаю! — Ґрейсон почав міряти кроками невеликий простір, а його неможливо-чорне волосся дико тріпало вітром — і Сітра на мить уявила, як навколо нього сходяться стіни. У нього справді нема виходу. Жодні її слова не зможуть змінити думку Костянтина — він готовий зібрали Ґрейсона, розпанахуючи шматок по шматку. І навіть якби вона за нього поклопоталася, це не мало значення. Цитаделі женців потрібен цап-відбувайло.
— Я можу дати тобі імунітет, — сказала вона, — але коли дані твого ДНК з’являться в базі женців, вони знатимуть твоє точне місце перебування.
— І, — додав він, — я певен, що вони дізнаються, чий я цілував перстень, — похитав головою він. — Не хочу, щоб через мене у вас були неприємності.
На це вона розсміялася.
— Ти був у команді людей, які намагалися мене прикінчити, але не хочеш, щоб у мене були неприємності?
— Я не був насправді в команді! — наполягав він. — Вам це відомо!
Так, вона це знала. Інші могли сказати, що йому просто забракло хоробрості, але вона знала правду — і, певно, була така одна. І хоча справді хотіла допомогти йому з цього вибратися, але не знала як.