— Я його здолаю, — казав він жниці Ренд. — От побачите.
— Я не сумніваюся.
Як на людину, яка, за словами Рована, була брехливою та жорстокою, Ренд видавалася доволі щирою.
Під час одного з масажів смарагдова жниця зайшла в кімнату і попросила масажиста вийти. Тайґер гадав, що вона займе його місце. Його захоплювала ідея відчути на собі її руки, але на нього чекало розчарування: вона взагалі його не торкнулася.
Вона просто сказала:
— Прийшов час.
— Для чого?
— Отримати тобі свій перстень.
Вона чомусь видавалася через це меланхолійною. Тайґер думав, що знає чому.
— Я знаю, що ви не хотіли давати його мені, поки не переможу Рована…
— Нічого не вдієш.
Він підвівся й накинув халат, зовсім не соромлячись своєї оголеності. А навіщо? Він нічого не хотів від неї приховувати: як усередині, так і зовні.
— Ти б міг стати моделлю для Мікеланджело.
— Я був би й не від того, — зав’язуючи халат, мовив він, — щоб мене вирізьбили з мармуру.
Вона підійшла до нього, нахилилася і ніжно поцілувала — так легенько, що він ледь відчув її вуста на своїх. Він вирішив, що це могла бути прелюдія до чогось більшого, але вона відійшла.
— Завтра рано вранці в нас призначена зустріч. Добре виспися.
— Що ви маєте на увазі? Яка зустріч?
Вона йому посміхнулася, проте ледь-ледь.
— Ти не можеш отримати свій перстень женця без хоч маленької церемонії.
— А Рован там буде?
— Краще, якщо ні.
Вона, звісно, мала рацію. Не було потреби тицяти Рована носом у той факт, що його не обрали. Але Тайґер збирався дотримати слова: щойно отримає персня, надасть Рованові імунітет.
— Сподіваюся, — сказав Тайґер, — коли перстень опиниться в мене на пальці, ви трохи інакше мене сприйматимете.
Вона пильно глянула йому в очі, й це розм’якшило його м’язи більше, ніж розтирання кісточками масажиста.
— Я певна, що все буде інакше, — відповіла вона йому. — Будь готовий до виходу рівно о сьомій ранку.
Коли вона вийшла, він дозволив собі задоволено зітхнути. У світі, де всі гарантовано отримують усе, чого потребують, не всі отримують те, чого хочуть. Рован точно цього не отримав. І Тайґер донедавна навіть не знав, що хотів бути женцем. Але тепер, коли це от-от мало трапитися, він зрозумів, що все правильно, і вперше на своїй пам’яті був надзвичайно задоволений напрямком, у якому рухалося його життя.
Наступного дня Рована не вивели для спарингу, не виводили й далі. Його навідували лише охоронці, які приносили йому їжу й забирали тацю, коли він закінчував.
Він полічив дні з часу своєї появи тут. В пентгаузі не відзначали свят старих часів, а ті вже промайнули. Це був останній тиждень року. Рован навіть не знав, як назвуть новий рік.
— Рік хижака, — відповів на його питання один з охоронців, і Рован, сподіваючись, що той йому достатньо симпатизує, аби відкрити трохи інформації, запитав:
— Що відбувається? Чому Тайґер і жниця Ренд не виволокли мене на спаринг? Не кажіть, що я більше не притравочна сучка для бокатору.
Але якщо охоронець і знав відповідь, то не казав.
— Просто їж, — мовив він. — Мені чітко наказали не дати тобі померти з голоду.
Пізно по обіді того, другого, дня самотності жниця Ренд прийшла з двома охоронцями.
— Відпустка, певно, добігла кінця, — кепкував Рован, але смарагдова жниця не була сьогодні налаштована на теревені.
— Всадовіть його на стілець, — наказала вона охороні. — Не хочу, щоб він бодай на дюйм міг зрушити з місця.
І тоді Рован помітив рулон скотчу. Бути прив’язаним до стільця — то одне. А бути приклеєним скотчем — то вже гірше.
«От і все, — подумав Рован. — Тайґерове навчання добігло кінця, і хай що вона зі мною зібралася зробити, це відбудеться зараз». Тож Рован почав діяти. Щойно охоронці спробували його схопити, він неочікувано кинувся на них, завдаючи серію жорстоких ударів, після яких один залишився зі зламаною щелепою, а другий валявся на землі, задихано хапаючи ротом повітря, — але не встиг Рован дістатися дверей, як його дістала Ренд, повалила навзнак на підлогу і так сильно притиснула коліном у груди, що він навіть дихнути не міг.
— Ти дозволиш себе зв’язати, чи я тебе відключу і все одно це зроблю, — сказала вона йому. — Але якщо це трапиться, я подбаю, щоб у тебе знову залишилися вибиті зуби.
А коли він опинився на межі непритомності, вона прибрала з його грудей коліно. Він був достатньо ослаблений, тож його було легко зафіксувати на стільці.
І його залишили так більш ніж на годину.
Скотч виявився гіршим, ніж мотузка в будинку женця Брамса. Він так стягував груди, що Рован міг дихати лише короткими поривами. Він узагалі не міг рухати руками і ногами, хай скільки намагався звільнитися від скотчу.