Рован спостерігав, як груди Тайґера піднімаються й опускаються: Ґоддард дихав. Його ослаблені руки лежали на бильцях інвалідного візка. Йому, здається, було важко ними рухати.
— Така процедура, звісно, набагато делікатніша, ніж звичайне пришвидшене зцілення, — розповів Ґоддард. — Мине кілька днів, перш ніж я цілковито опаную тіло твого друга.
Тоді він доклав зусиль, щоб підняти руку, і дивлячись на неї, стиснув пальці в кулак.
— Лише поглянь на прогрес! Чекаю на той день, коли зможу перемогти тебе в бокаторі. Наскільки я розумію, ти допомагав мене тренувати.
Тренування. Тепер воно отримало збочений сенс. Спаринги, увага до Тайґерової фізичної форми. Навіть масажі: наче мармурове теля, яке готують на заклання. Але залишалося ще одне питання. Те, чого Рован не хотів питати, але відчував, що зобов’язаний перед Тайґером.
— Що ви зробили з… — Рован навіть не міг вимовити слово, — з рештою його тіла?
Ренд знизала плечима, наче це дрібниця.
— Ти ж сам сказав, що в Тайґера було небагато мізків. Тож усе над шиєю не мало цінності.
— Де він?
Ренд не відповіла на питання, тож це зробив Ґоддард.
— Викинули з рештою сміття, — зневажливо махнув Тайґеровою рукою він.
Рован рвонув уперед, забувши про свої пута — але його лють лише трохи похитнула стілець. Якщо йому колись таки вдасться звільнитися з цього стільця, він їх уб’є. І не лише збере, а уб’є. По шматках їх роздере з таким явним упередженням і з таким злочинним наміром, що це спопелить другу заповідь!
І саме цього хотів Ґоддард. Він хотів, щоб Рована охопила вбивча лють, але він не мав змоги нею скористатися. Безсилий помститися за жахливу долю друга.
Ґоддард упивався Ровановим стражданням, наче воно його підживляло.
— А ти б віддав себе, щоб його врятувати? — запитав Ґоддард.
— Так! — заволав Рован. — Так, віддав би! Чому ви не взяли мене?
— Гм-м, — мовив Ґоддард, наче це було не вартим уваги одкровенням. — Тоді я радий, що Айн зробила саме такий вибір. Бо після того, як ти зі мною вчинив, Роване, ти мусиш страждати. Це я тут постраждала сторона, тож саме мої бажання необхідно виконувати — і я бажаю, щоб твоє життя наповнили жалюгідні страждання. Логічно, що це почалося вогнем, бо тебе, Роване, спіткає доля міфічного Прометея — того, що приніс вогонь. Це не дуже відрізняється від Люцифера — «того, який несе світло», чиє ім’я ти обрав для свого жнецького псевдоніма. За його проступок Прометея прикували до гори і прирекли на те, щоб орли щоденно дзьобали його печінку.
Тоді він підкотився ближче та прошепотів:
— Я — твій орел, Роване. І я вічно, день у день, живитимуся твоїми стражданнями.
Ґоддард ще якусь мить дивився йому в очі, а тоді охоронець викотив візка з кімнати.
Впродовж двох останніх років Рована мучили фізично та психологічно і нищили емоційно. Але він це пережив. Те, що його не вбило, зробило сильнішим — і ще рішучішим робити все необхідне, щоб полагодити зламане. Але тепер саме він був зламаний. І в світі було недостатньо нанітів, щоб усунути ушкодження.
Поглянувши вгору, він помітив, що жниця Ренд ще залишається в кімнаті. Вона не намагалася розрізати його пута. Він і не чекав. Як орел зможе пожирати його нутрощі, якщо його звільнять? Ну, тут вони помилилися. Всередині нього не залишилося чого пожирати. А навіть якщо й залишилося, то лише чиста отрута.
— Вимітайся, — сказав він Ренд.
Але вона не пішла. Вона стояла там у своїй яскравій зеленій мантії — Рован почав з презирством ставитися до цього кольору.
— Його не викинули зі сміттям, — розповіла жниця Ренд. — Я сама про це потурбувалася, а тоді розвіяла його прах у полі блакитного люпину. Просто кажу.
Тоді вона пішла, залишивши Рована шукати хоч якусь розраду в меншому з двох лих.
ЧАСТИНА П’ЯТА.
НЕЗАЛЕЖНО ВІД ОБСТАВИН
30
Дратівлива скляна курка
Існує величезна відмінність між речами, які я можу робити і які таки роблю.
Я можу усунути й виростити кожен небажаний плід у пробірці, а тоді передати в ідеальну люблячу родину — і таким чином припинити суперечку про право вибору та святість життя.