Я можу збалансувати хімічні елементи, які раніше викликали клінічну депресію, суїцидальні ідеї, галюцинації і всі форми психічних захворювань, і так створю не лише фізично здорове населення, але й емоційно та психічно здорове теж.
Я можу щоденно завантажувати спогади людини завдяки її індивідуальній мережі нанітів, і якщо в неї буде травма мозку, то спогади можна буде шарами вкласти у свіжу мозкову тканину. Я навіть можу підхоплювати спогади ляпальників, поки ті летять донизу, щоб вони запам’ятали більшу частину падіння, бо, зрештою, вони саме тому й вирішують ляпати.
Але існують речі, які я просто НЕ ПОГОДЖУЮСЯ РОБИТИ.
Однак женці не обмежені ні такими законами, ні моїм усвідомленням етичної доречності. А це означає, що я мушу терпіти будь-яку мерзоту, яку вони заподіюють світу. Включно з жахливим відродженням небезпечного женця, чиє усунення від служби було доброю справою.
В опівнічні години у Великій александрійській бібліотеці було тихо, немов у склепі, тож ніхто, крім Муніри та гвардійців клинка, які стояли на вході, не знав про таємничого відвідувача, який прийшов під час її зміни. Гвардійцям було достатньо байдуже, щоб не цікавитися, тож жнець Фарадей міг проводити свої дослідження в такому режимі секретності, якого можна досягнути в публічній установі.
Він зосереджено вивчав томи в залі засновників, але не казав Мунірі, що шукає. Після того першого дня вона більше не питала, однак час до часу намагалася делікатно дізнатися.
— Якщо шукаєте мудрі настанови для обдумування, то варто почитати женця Кінга, — однієї ночі порадила вона.
— Жниця Клеопатра багато писала у своїх щоденниках про ранні конклави й особи перших женців, — іншої ночі запропонувала вона.
А тоді якоїсь ночі згадала про женця Повгатана.
— Він мав нахил до подорожей і географії, — сказала вона. Це, вочевидь, підійшло, бо Фарадей почав активно цікавитися роботою Повгатана.
Після кількох тижнів візитів до бібліотеки він офіційно взяв шефство над Мунірою.
— Мені знадобиться допомога в цьому починанні, — сказав їй він. — Сподіваюся, вас може зацікавити ця посада.
Хоча в Муніри тьохнуло серце, але вона цього не показала. Натомість вдала невизначеність.
— Мені доведеться урвати своє навчання, і якщо нам треба буде звідси поїхати, я муситиму звільнитися з бібліотеки. Дозвольте про це подумати.
А наступного дня вона погодилася на його пропозицію.
Вона взяла академічну відпустку в університеті, але залишилася працювати в бібліотеці, бо потрібна була там женцю Фарадею. Лише зараз, коли їхні робочі стосунки стали офіційними, він відкрив інформацію про те, що шукає.
— Це місце, — сказав їй він. — Воно зникло за античних часів, але я таки вірю, що воно існувало і що ми можемо його знайти.
— Атлантида? — припустила вона. — Камелот? Диснейленд? Лас-Вегас?
— Нічого аж такого фантастичного, — мовив він, але обдумав це ще раз. — Чи, можливо, навіть ще фантастичніше. Залежить від того, як на це дивитися. Залежить від того, що ми насправді знайдемо… — Він повагався перш ніж їй розповісти, справді трохи засоромившись. — Ми шукаємо країну Нод.
Вона аж розреготалася. З таким самим успіхом він міг сказати, що шукає Середзем’я чи людину на місяці.
— Це ж легенда! — сказала вона йому. — І навіть не дуже хороша.
Муніра знала дитячий віршик. Усі його знають. Це простакувата метафора життя та смерті — для ознайомлення дітлахів з поняттями, які їм згодом доведеться осягнути.
— Так, — погодився він. — Але чи знали ви, що того вірша не існувало в еру смертності?
Вона розтулила рота, щоб заперечити, але зупинилася. Більшість дитячих віршиків і колискових з’явилася під час середньовіччя ери смертності. Вона їх ніколи не досліджувала, але це робили інші. Однак жнець Фарадей скрупульозний. Якщо він каже, що цього віршика не існувало за смертної ери існування людства, Муніра мала йому повірити, навіть попри інстинктивне бажання поглузувати.
— Цей вірш не еволюціонував, як інші, — зазначив Фарадей. — Я вважаю, що його підсунули умисно.
Муніра лише похитала головою.
— З якою метою?
— Це я й намагаюся дізнатися.
Мунірине перебування на посаді помічниці Фарадея почалося з сумнівів, але вона їх відкинула і вирішила не судити його, щоб можна було виконувати свою роботу. Фарадей не вимагав забагато. Він не принижував. Ніколи не ставився до неї як до дрібного карасика, даючи невартісні завдання. Натомість його завдання для неї були варті навичок бібліотекаря-дослідника.