— Пробачте, — мовила Сітра. — Я не мала розбурхувати осине гніздо.
— Ні, не мала, — озвалася Марі, а за якусь мить сказала: — Хай як мене злять тоністи, та він правду казав про одну річ. Твої діяння завжди не даватимуть тобі спокою. Минуло майже сто п’ятдесят років, відколи я викорінила гнилі пережитки уряду, щоб прочистити шлях для кращого світу. Але це колись повернеться відголосом.
Жниця Кюрі більше про це не згадувала, але її слова не полишали Сітру, так само як і гудіння тоністів, і вона могла закластися, що до кінця дня чула його в голові.
32
Смиренні в нашій самовпевненості
Є моменти в моєму існуванні, коли мене заганяли в безвихідь «обставинами поза моїм контролем».
Найбільше пригадуються катастрофи в космосі.
На Місяці відбувся катастрофічний витік, після якого в космічний вакуум вилетів увесь запас рідкого кисню, залишивши задихатися майже тисячу людей — а всі спроби забрати їхні тіла для оживлення провалилися.
На Марсі майже рік існувала молода колонія, перш ніж вогонь охопив цілий комплекс і всіх усередині.
А ще була орбітальна станція «Нова Надія» — прототип, що, як я сподівався, згодом сформує придатне для прожиття кільце навколо Землі, — яку знищило, коли стався збій у двигунах прибуваючого шатла і він проткнув станцію, пройшовши, як стріла, крізь її серце.
Після катастрофи на «Новій Надії» я припинив програму колонізації — і хоча продовжую витрачати мільйони на дослідження й розробку технологій, що їх можливо потенційно використати в майбутньому, мої працівники й установи часто зазнають невдач.
Однак я не вірю в невдачі. Як у цьому разі не вірю в нещасний випадок чи збіг.
Повірте, коли я кажу, що чітко розумію, які саме речі — і люди — «поза моїм контролем».
Ранок проведення зимового конклаву був морозний, але тихий: то було сьоме січня Року хижака. Це був природний холод — Шторм не підправляв для женців метеорологічних умов. Були часи, коли женці скаржилися щодо поганої погоди й наполягали, що Шторм улаштував це їм на зло; це було сміховинно, але деякі люди не можуть утриматися, щоб не приписати йому людських недоліків.
На зимовому конклаві було значно більше гвардійців клинка, ніж зазвичай. Їхньою первинною метою завжди було підтримувати лад у натовпі й переконатися в тому, що женці зможуть вільно піднятися до ратуші кам’яними сходами. Однак цього разу цілий стрій гвардійців оточив сходи з обох сторін, плечем до плеча, а позаду розчарована юрба ледь могла мигцем побачити женців, які проходили повз.
Деякі люди проривалися, щоб зробити фото чи насмілитися торкнутися жнецької мантії. В минулому цих аж занадто несамовитих громадян відтягували назад із суворим поглядом і зауваженням і повертали в натовп. А сьогодні гвардійцям наказали повертати їх назад кулями. Лише кілька тимчасово загиблих людей, яких негайно повезли в центри відродження, змогло заспокоїти решту. Ось як підтримували лад.
Як з усім іншим, женці мали протилежні почуття з приводу додаткових заходів безпеки.
— Мені це не подобається, — нарікав жнець Солк. — Хіба ці чудові люди не повинні принаймні мати можливість бачити нас у всьому сяйві, а не лише коли ми тримаємо лезо, яким їх збираємо?
Жнець Брамс протиставив дещо цьому сентименту.
— Я аплодую мудрості верховного клинка за надання кращої охорони, — проголосив він. — Наша безпека має першочергове значення.
Жниця О’Кіф зауважила, що просто варто побудувати тунель і по ньому заводити женців, — і хоча вона говорила це з гумором, жнець Карнегі зауважив, що це її перша гарна ідея за багато років.
Напруження й розбіжності з’явилися ще до того, як женці зайшли в будівлю.
— Коли знешкодять женця Люцифера, все заспокоїться і стане, як раніше, — казав не один жнець — наче знищення месника в чорній мантії мало стати панацеєю від усіх бід.
Піднімаючись сходами, жниця в бірюзовому намагалася триматися так само гордо, як і жниця Кюрі, силкуючись прогнати з цього дня Сітру Терранову, щоб стати тут жницею Анастасією як усередині, так і зовні. Вона почула ремствування про женця Люцифера ще на сходах, але це радше її обнадіювало, ніж не хвилювало. Рован не лише й досі діє, але його справді називають женцем Люцифером — приймаючи як одного зі своїх, навіть якщо й несамохіть.
— Вони справді вірять, що коли спинять Рована, це вирішить усі проблеми Цитаделі женців? — запитала вона в жниці Кюрі.
— Дехто обирає не бачити ніяких проблем, — відповіла Марі.