Я закрив пошук і підійшов до столу. Спостерігаючи за тим, як Тлейсі та її охоронці відбувають, Рамі сказав: "Приїхати сюди було поганою ідеєю".
Тапан заперечила: "Вона сказала завтра…"
Маро похитала головою. "Це чергова брехня. Вона не збирається передавати нам файли. Вона могла б зробити це тут, якби збиралася це зробити. Вона могла б зробити це по зв’язку, ще коли ми були на транзитному кільці". Вона підняла на мене погляд. — Я не була впевнена, чи вірити тобі щодо човника, але зараз…
Я все ще відстежував свій список потенційних загроз через камери безпеки. "Нам треба йти", — сказав я їм. "Ми можемо поговорити про це деінде".
Коли ми виходили, одна потенційна загроза піднялася і рушила за нами. Я натиснув на АРТа, щоб він продовжував стежити за іншими, на випадок, якщо вони не були невинними свідками, але настільки глибоко занурилися у свої канали, що поки що нічого не помітили.
Я позначив на карті станції кілька можливих маршрутів, і виділив один — через пішохідний тунель, що огинав основні житлові масиви. Уздовж нього були різні під'їзди, які вели до різних станцій метро, алеі це був непопулярний маршрут. Я натиснув на канал Рамі і сказав їм піти до розв’язки, де був найбільший готель. Слухаючи нас, Маро прошепотіла: "Ми не можемо собі цього дозволити".
Ви не будете там залишатися, сказав я їм у стрічці. Брошура у публічному доступі обіцяла облаштовану зону з підвищеною безпекою та швидкий доступ до громадських шатлів.
Ми підіййшли до тунелю і почали спускатися вниз. Він був шириною близько десяти метрів і висотою у чотири метри, достатньо освітлений для пересування по центру, але з боків підступала темнота, яка ховала переходи до труб чи інших тунелів. Були камери безпеки, але система контролю за ними була недосконалою. Компанія створила можливість лаяти себе через можливу небезпеку для залучених клієнтів і упущену можливість аналізувати розмови.
У тунелі було трохи людей. Кілька груп шахтарів у комбінезонах та куртках з різними логотипами, але більшість була у цивільному робочому одязі, чи то техніки, чи працівники допоміжних компаній. Люди швидко рухалися і трималися купами.
Після восьми хвилин ходьби у тунелі більшість груп позникала у переходах до труб. Я надіслав через канал: "Просто продовжуйте йти, не зупиняйтесь. Зустрінемось у фойє." Я повернувся в один з темніших тунелів із розгалуженням. Мої клієнти продовжили рух і не озиралися на мене, хоча я міг сказати, що Тапан дуже хоче це зробити.
У камерах я спостерігав, як потенційна загроза/ціль переміщається тунелем, швидко крокуючи. До нього приєдналися двоє нових людей, які тепер позначалися ціллю два та ціллю три. Вони і група шахтарів пройшли повз мене, і я вийшов зі своєї схованки і пішов за ними на деякій відстані. Я відсканував їх на наявність енергетичної зброї і не знайшов свідчень. Усі три мішені мали куртки та штани з глибокими бічними кишенями. Я позначив сім місць, де могли знаходитися ножі або палиці.
Коли вони побачили моїх клієнтів, то трохи сповільнилися, але продовжували зменшувати відстань між ними. Я знав, що вони, напевне, повідомляли комусь через свої стрічки та просили вказівок. Хто б це не був, він принаймні поки що не мав контролю над камерами безпеки.
Я стежив за ними, спостерігаючи за цілями своїми очима, і через камери відеоспостереження спостерігав за собою, щоб переконатися, що я не привертаю уваги, і що за мною ніхто не стежить. АРТ мовчав, хоча я міг сказати, що йому було цікаво дивитися, як я працюю.
Незабаром остання група шахтарів між мною і мішенями звернула в прохід. Тунель вигинався, і між моїми клієнтами і наступним поворотом, десь за п’ятдесят метрів попереду, не було нікого, і камери безпеки показували мені, що тунель позаду мене порожній. Мені потрібно було це закінчити. Я звернув у перехід за шахтарями.
Зупинившись у верхній частині доступу до труби я почекав, поки шахтарі заходили в капсулу. Двері зашипіли, закриваючись, і капсула відійшла. З точки зору камери безпеки, щелепа цілі два рухалася, що свідчило про те, що він говорить з кимось у своєму каналі. Потім передачу з камер відрізали.
Я звернув за ріг назад у тунель і почав бігти.
Це був розрахований ризик, оскільки я не міг рухатися на максимальній швидкості, не виявивши, що я не людина. Але мені вдалося прибути саме тоді, коли ціль-1 дістався до Рамі і схопив за рукав куртки. Я зламав йому руку і вдарив ліктем у підборіддя, а потім замахнувся на ціль-2, який повернувся до мене з ножем, з яким наближався до Маро. Ціль-2 випадково (тут я припускаю; можливо, вони просто не дбали один про одного) вдарив ножем ціль-1. Ціль-1 упала набік, і я налетів на Ціль-2 і зламав йому колінну чашечку. Ціль-3 встигла підняти палицю, і тепер вдарила мене по лівій частині голови та плеча, що, звісно, трохи мене роздратувало, але я міг витримати удар ботів-тягачів. Я заблокував другий удар лівою рукою, і своїм першим ударом переламав йому ключицю, а другим вдарив стегно.
Йому пощастило, що я не сильно роздратувався.
Усі три цілі лежали на підлозі, а другий був єдиним, хто все ще був у свідомості, хоча скрутився і скиглив. Я повернувся до своїх клієнтів.
Рамі тримав руку на роті, Маро застигла на місці, дивлячись, а Тапан підняла руки вгору. У стрічці я написав: "Ідіть до готелю і чекайте на мене у фойє. Не біжіть."
Маро вийшла з шоку першою. Вона кивнула головою, схопила Рамі за руку і штовхнула Тапан у плече. Рамі повернувся, щоб іти, але Тапан запитала: "Безпека?"
Я знав, про що вона питає. "Вони наказали комусь обрізати камери. Ось чому вам потрібно піти зараз". Громадський канал, що повідомляв про новини транзитне кільце, заявив, що загальної безпеки немає, але охоронні компанії для різних сервісних установ та підрядників повинні взяти на себе відповідальність за громадські зони, найближчі до їх території. Очевидно, усе було ретельно розраховане на те, щоб ми опинилися поза зоною будь-якої негайної допомоги тим, хто допомагав зловмисникам, вимкнувши камери. Я не очікував негайної відповіді, але їм потрібно було рухатися відносно швидко.
Рамі прошепотів: "Ходімо", і вони пішли геть, швидко, але не бігом.
Я повернувся до цілі, яка була ще у свідомості, і натиснув на артерію на його шиї, поки він не втратив свідомість.
І пішов геть, нормальним темпом. Я був досить глибоко в тунелі, щоб видалити тимчасові записи камер перед та за вимкненою камерою. Це допоможе заплутати розслідування бо буде важче відслідкувати мене і зрозуміти, що сталося. Але Тлейсі бачила мене, і вона про мене знатиме. Я просто сподівався, що цього разу клієнти мене послухають.
Я дійшов до розв’язки, де зустрічалися кілька тунелів доступу та станція метро, з розмахом спливаючих стендів, де продавали упаковану їжу, інтерфейси для корму, туалетно-косметичні засоби та все інше, що подобалося людям. Зал не був наповнений людьми, але пішохідний рух був постійним. Вхід у готель знаходився на протилежному боці.
Вестибюль був декорований як сукупність різних майданчиків з видом на голо-скульптуру відкритої прірви, заповнену гігантською кристалічною структурою, що росла на стінах. З позначок у стрічці це повинно було бути навчальним видовищем, але у мене були серйозні сумніви, що так виглядають шахти на RaviHyral. Особливо після того, як до них потрапили майнінг-боти.
Мої клієнти були на тій платформі, де була зона реєстрації, біля перил навколо штучної скульптури, і сиділи на круглому дивані без спинки, який більше нагадував декоративний предмет, ніж меблі.
Я присів перед ними на п'яти.
Рамі сказав: "Вони збиралися нас убити".
— Знову, — сказав я.
Рамі потер губу. — Я вірив тобі щодо човника. Я вірив тобі…"
— Але тепер ти це побачив, — сказав я. Думаю, він зрозумів, що малося на увазі. Існує величезна різниця між тим, щоб знати, що щось сталося, і бачити це реально. Навіть для SecUnits.
Маро потерла очі. "Так, ми були ідіотами. Тлейсі ніколи не віддасть нам файли за наш бонус".