— Ні, не віддасть, — погодився я.
Рамі торкнувся її. "Ти була права."
Маро виглядала дуже пригніченою. "Я не хотіла бути правою."
Тапан з жалем сказала: "Ми розбиті".
Рамі обійняв її рукою. "Ми живі". Він подивився на мене. "Що нам тепер робити?"
Я сказав: "Дозвольте мені вивести вас звідси".
Розділ шостий
Спочатку я забрав їх до громадських кіосків, а потім — позаду них — до приватних доків. Перевіряючи розклади руху, АРТ вже відсканував ймовірний маршрутний транспорт. Він був приватним, але частота його поїздок до\та з транзитного кільця свідчила про підприємця, який пропонував приватні поїздки за готівку або оплатою з картки.
Дані виявилися точними, і це дозволило Рамі, Маро та Тапану виїхати без сканування їх ваучерів на роботу. Напевне на цей час було досить безпечно посадити їх на громадський автобус-шатл, якби там не потрібно було заздалегідь повідомляти про те, коли вони хочуть виїхати. Вбивча програма не могла подорожувати по корму, щоб заразити човник; було надто багато засобів захисту. Той, хто планував нас вбити після прибуття, повинен був доставити програмне забезпечення для вбивства безпосередньо через порт даних фактично всередину кабіни човника.
Але я запрограмований на параноїку. А приватний човник мав перевагу не тільки в анонімності, але й у наявності людини-імпа на борту, яка може замінити пілот-бота. Плюс АРТ, який уже переговорив зі згаданим пілот-ботом і домовився, що під час цієї короткої поїздки буде стежити за шатлом. (Ідея АРТа щодо "стеження" була дещо надмірною, мені навіть довелося одного разу втрутитися, щоб запевнити пілота-бота, що великий середній транспорт обіцяв не нашкодити.)
— Ти не їдеш з нами? — спитав Рамі, стоячи в невеликій зоні посадки. Приватні доки були брудними і маленькими (порівняно з доками портового управління), з плямами на металевих перегородках і світильниками на голій скелястій стелі, кілька з яких були зламані або тьмяні. Люди і кілька ботів рухалися по доріжці над нами, і я стежив за обома підходами через камери безпеки. Шатл уже був завантажений у своє гніздо, його люк був відкритий, а маленька людина-імп була на пандусі, щоб отримувати гроші за проїзд. Шість пасажирів перед нами сідали на борт, і мені знадобилася значна частина мого самоконтролю, щоб не спробувати провести моїх клієнтів на борт поза чергою.
Я сказав: "Мені ще потрібно провести моє дослідження. Я повернуся до транзитного кільця, коли закінчу".
"Як ми вам заплатимо?" — спитав Маро. "Я маю на увазі, чи можемо ми все ще дозволити тобі після… усього? Після того, як вони спробували нас убити." — додала вона до нашого спільного каналу.
"Я перевірю свій профіль у соціальній стрічці на кільці", — сказав я і відчув задоволення, що пригадав, що він існує. "Надішліть мені записку, і я знайду вас, коли повернусь".
— Просто не знаю, що ми… — Тапан озирнулася. Вираз її обличчя був напружений і нещасний, мова тіла межувала з відчаєм. "Ми не можемо залишатися тут, але я також не можу здатися. Наша робота…"
Я сказав: "Іноді люди роблять з тобою речі, з якими ти нічого не можеш зробити. Потрібно просто пережити це і продовжувати жити".
Усі вони припинили розмову і витріщилися на мене. Мене це рознервувало, і я негайно хакнув найближчу камеру безпеки, щоб спостерігати за ними збоку. Я сказав це з більшим наголосом, ніж мав намір, але все було саме так. Я не знав, чому це на них так вплинуло. Можливо, мені здавалося, ніби я знаю, про що говорю. Або у цьому були винні дві спроби їхнього вбивства.
Зрештою Маро кивнула, її рот зімкнувся у похмурій лінії. Вони з Рамі перезирнулися, і Рамі сумно кивнув. Маро сказала: "Нам потрібно переконати інших. Подумати, що робити далі. Знайти наступну роботу".
Рамі додав: "Ми почнемо все спочатку. Ми зробили це один раз, і можемо зробити ще раз".
Тапан виглядала так, ніби хотіла протестувати, але була надто пригнічена, щоб сперечатися.
Вони хотіли ще раз попрощатися і подякувати мені, і я підвів їх до пандусу, і вони пішли по ньому, я дивився, як Рамі платить за їх проїзд валютною карткою, яку член екіпажу притиснув до свого інтерфейсу. Потім вони зникли всередині.
Я швидко збіг по сходах вниз, прямуючи до жилої зони. Мені потрібно було опинитися на тому місці, де відбулося відхилення тунелю, і почати пошук ями Ганака. Для мене було полегшенням повернення моїх клієнтів до безпечного місця. Але дивно було знову залишатися на самоті, і не працювати ні на кого, крім себе.
Я підійшов до труби і сів у наступну капсулу, яка їхала у потрібному мені напрямку. Кожна капсула вміщала двадцять осіб, а також мала верхню стійку, за яку можна було триматися. Силу тяжіння регулювали всередині кабіни, щоб компенсувати рух. Я сів поряд з сімома людьми, які вже були всередині. АРТ передав: "Шатл злетів. Я буду стежити за твоєю стрічкою, але більшу частину моєї уваги приділятиму йому".
Я надіслав підтвердження, намагаючись зрозуміти, чому мені було гірко. (Перевірка.) Я опинився у пастці в невеликому замкнутому просторі з людьми. Без моїх безпілотників, (Перевірка.) Мій дослідницький транспорт "Гігантський мудак" занадто зайнятий, щоб скаржитися йому. (Перевірка.) Потрібно було зосередитись на тому, що я роблю, тому я не міг дивитися медіа, перевіряючи оточення навколо. Але це було не те, що мені потрібно. Я не добився бажаного для своїх клієнтів. У мене була можливість, але я зазнав невдачі. Як SecUnit, я був відповідальний за безпеку моїх клієнтів, але не мав жодних повноважень робити що небудь, крім пропозицій, і намагався використати правила компанії, вбудовані в SecSystem, щоб обмежити суїцидальну дурість людей та вбивства. Цього разу я мав і відповідальність і авторитет, однак зазнав невдачі.
Я сказав собі, що вони живі, просто я не повернув їхнє майно, що насправді не було частиною тієї роботи, на яку вони мене найняли. Не допомогло.
Я зійшов з труби на дальньому кінці її маршруту. Це була валка тунелів, які, згідно з картою, вели до різних приватних каналів доступу і до далеких шахт. Лише кілька людей зійшли зі мною, і всі негайно попрямували вниз по тунелю до найближчої розв'язки з трубами. Я пішов в іншому напрямку.
Наступну годину я провів, зламуючи камери та бар’єри безпеки, прослизаючи та вилазячи з напівзавалених тунелів, багато з яких мали попереджувальні маркери щодо якості повітря. Нарешті я знайшов той, який мав свідчення минулого використання як майнінг-доступу. Він був досить великим для найбільших ботів-самоскидів, а камери та світло демонтували. Проходячи по ньому, перелазячи через породу та металеві уламки, я відчув, що громадський корм зник.
Я зупинився і перевірив комунікатор АРТа, але він приймав лише статику. Я не вважав, що це була навмисна спроба заблокувати моє з'єднання з рештою мережі; Раніше я стикався з таким відключенням, і це відчувалося інакше. Я подумав, що цей тунель пішов настільки глибоко під поверхю, що комунікатору та каналу заважала маса каменю, і вони більше не працювали. Щось попереду ще було діючим, тому що мій канал отримував періодичний сигнал автоматичного попередження. Я продовжував іти.
Мені довелося подолати ще один бар’єр безпеки, але за ним знаходилася труба, до якої мені вдалося відчинити розсувні двері. Невелика пасажирська капсула все ще була там. Її давно не використовували, досить довго, щоб розкидане сміття на підлозі обросло чимось м’яким. Я піднявся до передньої частини капсули, де було ручне управління аварійною системою. В акумуляторах все ще була енергія, хоча й мало. Капсулу залишили тут, чи забули, і вона повільно вмирала у темряві з плином часу.
Не те, щоб я відчував себе хворобливим, чи що.
Я перевірив, чи немає активної небезпеки, а потім увімкнув її. Капсула застогнала до життя, піднялася над землею і рушила тунелем у темряву, дотримуючись останнього запрограмованого маршруту. Я сів на лавку і почав чекати.
Невдовзі сканер капсули виявив попереду завал і вона видала код тривоги. У мене було п’ять епізодів з різних драматичних серіалів, дві комедії, книга про історію дослідження залишків інопланетян у Корпусі корпорації та багатосерійне шоу з конкурсу мистецтв від Belal Tertiary Eleven у черзі та на паузі, але насправді я дивився 206 епізод Місяця Святилища, який вже дивився двадцять сім разів. Так, я трохи нервував. Коли капсула почала сповільнюватися, я підвівся.