— Який доказ того, що все, що ви мені сказали, правда? — спитав Том.
— Ось мій підпис, — зронив чорний чоловік і торкнувся пальцем чола Волкера.
Сказавши це, ступив у болотну гущавину і, як потім розповідав Том, опускався вниз і вниз, під землю, поки нічого, крім його голови та плечей, не залишилося назовні, потім зникли й вони.
Коли Том дістався додому, то помітив чорний відбиток пальця на своєму чолі, який ніщо не могло змити.
Перша новина, яку повідомила дружина, була про раптову смерть Авессалома Кроуниншильда, заможного буканьєра. У газетах із традиційним пафосом було оголошено, що «впав в Ізраїлі муж великий».
Том згадав про дерево, яке його чорний приятель тільки-но зрубав і готувався спалити. «Нехай той флібустьєр підсмажиться, — сказав собі Том, — кому що до того?» Тепер він переконався, що все, що чув і бачив, не було ілюзією.
Чоловік не був схильний довіряти своїй дружині, але цього разу приховати таємницю було нелегко, тому він охоче поділився з нею. Уся жадібність жінки миттю прокинулася при згадці про сховане золото, і вона стала закликати свого чоловіка пристати на умови чорного незнайомця та повністю забезпечити себе, а відтак зробити їх заможними на все життя. Хоча Том, можливо, і сам прагнув продати душу чортові, він усе ж вирішив не робити цього наперекір дружині і тому категорично відмовився із простого протиріччя. З цього приводу між ними вчинилася сварка, і не одна, але чим більше жінка наполягала, тим рішучіше Том впирався, щоб не потішити її. Зрештою вона вирішила взяти справу в свої руки і, якщо вдасться, загарбати скарби собі.
Жінка була така ж відчайдушна, як і її чоловік, отож сама подалася до старого індіанського форту на схилі одного літнього дня. Її не було багато годин. Коли ж повернулася, то була мовчазна і скупа на відповіді. Повідомила щось про чорного чоловіка, з котрим познайомилася в сутінках, коли той рубав високе дерево. Однак той був суворий і не озивався, тому їй доведеться знову піти туди з подарунком, але яким — не сказала.
Наступного вечора знову пішла до болота, а в фартуху несла щось важке. Том все чекав і чекав дружину, але даремно. Навіть опівночі вона не з’явилася. Не повернулася й уранці, вдень і наступної ночі. Тома з’їдав неспокій. Він зворохобився ще більше, коли збагнув, що вона завернула в свій фартух срібний чайник і ложечки, тобто все, що мало якусь вартість. Минула ще одна ніч, настав новий ранок, а за дружиною й слід захолов. Одним словом, ніхто про неї більше нічого не чув.
Що з нею сталося насправді, хтозна, хоча багато людей пхали в цю справу свого носа. Це один із тих фактів, які історія замовчує. Дехто переконував, що жінка заблукала в заплутаному болотяному лабіринті, впала в якусь яму чи багно. Інші, не такі поблажливі, натякали, що вона прихопила з дому все цінне та гайнула до сусідньої провінції. А ще інші стверджували, що спокусник душ людських заманив її в якусь глибочезну трясовину, на поверхні якої знайшли її капелюшок. На підтвердження цієї версії присягалися, що проти якоїсь ночі бачили кремезного чорного чоловіка з сокирою на плечі, як він виперся з болота і з виглядом суворої звитяги ніс у руках вузлик із картатого фартуха.
Однак найпоширеніша та вірогідна історія наполягає, що Том Волкер так перейнявся долею своєї дружини та домашнього майна, що недовго мізкував і подався на пошуки до індіанської твердині. Упродовж довгого літнього дня він тинявся похмурим місцем, але навіть слідів дружини не знайшов. Кілька разів кликав її на ім'я, але ніхто не відгукнувся у відповідь. Лише бугай, пролітаючи повз, відізвався на голос чоловіка, та гидка жаба квакнула із сусіднього ставка. Зрештою, подейкують, уже майже в суцільній темряві, коли сови починали свої лови і заметушилися кажани, увагу шукача привернув галас круків, які обсіли кипарис. Він поглянув туди і побачив вузлик із картатого фартуха, що висів на гілках дерева. А поруч сидів шуліка, котрий ніби наглядав за здобиччю. Чоловік радісно схопився, бо впізнав фартух своєї дружини і вирішив, що там мають бути загорнуті домашні цінності.