Гурова все ж не виключили з партії, обмежилися суворою доганою, та він чомусь почав обминати Салія. Учора, побачивши Володимира Борисовича в коридорі, звернув у перші ж двері — виходить, сердиться, і слід помиритися. У Гурова багато друзів, а кожен голос у нинішній ситуації на вагу золота.
Проминувши довгий інститутський коридор і відповівши на численні вітання, Салій зазирнув до відділу, де працював Павлюк. На нього та ще на Рапака міг покластися. Павлюка врятував від звільнення, Рапака висунув на посаду завідуючого сектором. З ними міг розмовляти відкритим текстом, хоча волів робити це не часто: до кінця не можна розкриватися ні перед ким, он навіть власна дружина кілька разів писала про нього до Президії за пиятики, слава богу, обійшлося: по-перше, жодних доказів, по-друге, помічник віце-президента — своя людина, поклав листи під сукно. До кінця розкриваються лише дурні, сьогодні Павлюк тобі друг, а завтра у нього виникнуть кращі перспективи, хтось поманить його керівним пальцем, а він, падлюка, знає, як слід крутитися в житті, закладе й не поморщиться.
У глибині душі Володимир Борисович не дуже засуджував Павлюка. Що вдієш, се ля ві, один бере талантом, другий енергією й натиском, третій навчився низько кланятися, четвертий вміє вчасно перейти на протилежний бік тротуару, п’ятий негайно вдарить у сонячне сплетіння, лише побачивши, що ти похитнувся.
Таке життя, і кожен хоче прожити його з приємністю для себе…
Павлюк погладив долонею лисий череп і втупився у Салія пронизливими хитрими очима. А Володимир Борисович не поспішав: розташувався за сусіднім столом, сперся на нього ліктями, підмостив руку під підборіддя й лише потому запитав:
— Як ведеться?
Павлюк, спостерігаючи за тим, як улаштовується Салій, думав:
“Щось сталося, отак даремно Вов не прийде. Покликав би, спіймав начебто випадково у коридорі чи на вулиці, а то заявився сам у відділ — отже, щось сталося, і розмова передбачається неординарна”.
Ще раз погладив себе по голові долонею, збираючись з думками, й відповів, не спускаючи з Салія очей:
— Вобще-ка, ведеться нам не дуже… Кожен плеще, що хоче, а наука стоїть.
“Так ти її і зрушиш, — злостиво подумав Володимир Борисович. — Кишка тонка…”
Сказав:
— Про розвиток науки, Ярославе Вікторовичу, поговоримо наступного разу. Зараз давайте про Некрича.
— А я, дурний, гадав: розвиток нашої науки тісно пов’язаний саме з діяльністю Некрича…
— Не виключено, що окремі науковці всерйоз дотримуються такої точки зору. Маємо переконати громадськість у протилежному.
Павлюкові очі зацікавлено зблиснули.
— Відважилися виступити з відкритим забралом? — запитав.
— Час покінчити з Некричевим культом.
— Вобще-ка, давно пора. Але як?
— Щойно мав розмову з Гнідашем, — не став критися Салій. Навпаки, повідомлення про підтримку самого академіка покладе край сумнівам тих, хто хитається, надасть їм упевненості. — Яким Нестерович дав зрозуміти, що поділяє мої погляди.
Павлюк хижо потер руки.
— Надзвичайно цікаво, — сказав, — оце так новина!
Салій перегнувся до нього через стіл.
— С-старик, — вимовив “с-с” так, наче зашурхотів сухий комиш, — с-старик, зараз або ніколи. Днями вийде моя стаття в газеті про Некричеву книгу…
— Де ви доводите її ідейну неспроможність? — поцікавився Павлюк, знову хижо потерши руки.
Салій похитав головою. Павлюк звик тільки до двох фарб: чорної та білої. Переважно чорної. Ще замолоду зробив на цьому кар’єру: звинувачував і викривав, доводив ідейну неспроможність. Але з Некричем цією мовою не побалакаєш. Та й не лише з Некричем — вульгаризаторська критика віджила, тепер потрібні аргументи, аналіз явищ, хоча б якась наукова вірогідність. З тугою подумав: у принципі і йому бракуватиме аргументів. Що ж, доведеться маніпулювати цитатами й підмінити докази емоціями. Вдало висмикнута та обіграна цитата вражає, треба доводити не ідейну незрілість Некрича, у це ніхто не повірить, а недостатнє проникнення у суть проблеми, суб’єктивне сприйняття істини, що, зрештою, призвело до викривлення фактів.
— Сковорода — не та постать, поглядами якої можна жонглювати на власний розсуд, — одповів невизначено.
— Стаття в газеті — це добре, — схвалив Павлюк. — Вобще-ка, ви навіть не уявляєте, якого розголосу набуде ця стаття. Перша чесна спроба оцінити наукову діяльність Некрича. Це можливо тільки в умовах перебудови й гласності…
— Не блазнюй, с-старик, — обірвав його Салій. — Я ці слова й без тебе знаю. Головне: підготувати громадську думку, щоб я не лишився наодинці.