Однак сокорити їм так і не довелось — з вікна другого поверху висунувся Некрич, Софія помітила його й знову притиснулася до дочки.
— Арочка приїхала… — сказала ніяково, наче приховувала сам факт існування дочки.
Некрич збіг сходами. Певно, чекав побачити таке собі незугарне дівчисько й хотів приголубити його, та у дворі стояла висока, витончена, справді вродлива дівчина з м’яким видовженим обличчям і великими променистими очима. Вона була ніжною й видавалася невагомою, випромінювала з себе цноту й дівочість, й Іван Михайлович на мить застиг — здивований і навіть збентежений.
Аріадна сама ступила до нього, подала руку й ледь помітно присіла.
Некричеві захотілося поплескати її по щоці, зовсім як кохану дочку, але чомусь утримався й тільки мовив:
— Мати казала, що ти гарна, та я ніколи не гадав, що така…
Софія подивилася на дочку з гордістю.
— Ти полюбиш її, Ваню… — важко було збагнути, попросила чи ствердила.
І Некрич одповів, ні на мить не задумуючись:
— Звичайно!
— Іди працюй, — притиснулася до нього Софія, обдарувавши ніжністю. — А ми з Арочкою битимемо байдики на березі — Клавдія знехтувала нами.
— Я ще півгодинки, — попестив Некрич Софію по плечу, і вони побігли з дочкою до Десни, сміючись і тримаючись за руки.
— Ну, мамуню, ти молоток! — вигукнула Арочка, коли лишилися наодинці. — Але він мужик справний.
— Твій новий тато…
— Я — Рачкова, — заперечила Аріадна, — і Рачковою поки що лишуся.
— На твоєму місці я б не була такою категоричною. Тим паче, довго в дівках не засидишся.
— Заміж не збираюся.
— Для тебе це не проблема. І краще буде, коли порадишся зі мною.
— Так, ти досвідчена й розумна, моя люба мамуню. Але можеш не турбуватися про мене.
— Я виховала тебе…
— За своїм образом і подобою.
— Хіба погано?
— Ти, мамуню, найрозумніша жінка в світі! Скажи, ти справді закохалася?
— Іван Михайлович дуже подобається мені. Здається, він і на тебе справив враження…
— На всі сто, — згодилася Аріадна. — Мужик фартовий, крім того, чула, якесь цабе, тобто шишка. Ну й тут, — роз-зирнулася, — кльово, дачка на березі…
— Ти ж знаєш, я не виношу вашого жаргону, — поморщилася Софія. — І не дай боже в розмові з Іваном Михайловичем…
— Не дурна… Татусеві повідомиш? Чи, може, написати мені?
— Утримаємось.
Аріадна почала роздягатися, і Софія розчулено, з ніжністю спостерігала за дочкою. Арочка вродливіша за матір, думала. І лиш тепер остаточно зрозуміла: це не заслуга Рачкова… Софія крутила тоді з молодим, статуристим, вродливим перукарем Сашком. Щоправда, Сашкові достоїнства на цьому й кінчалися, бог не наділив його розумом, але ж чи потрібен коханцеві розум? Зайві звивини водилися у Рачкова, а Сашко трапився випадково, такий собі жевжик на місяць чи два.
Тепер Софія, дивлячись на Арочку, визначила, що у неї зовсім Сашкові очі, такі ж великі й сливовидні, тільки в дочки розумні й проникливі, в Сашка були порожні, масляні й навіть якісь собачі…
Є все ж бог на світі: дочка успадкувала від Сашка усе найкраще, потім вона поступово й дбайливо виліпила доччин характер і тепер певна, що Аріадна не пропаде в цьому великому, складному й метушливому світі.
Як не пропала, не могла пропасти сама вона.
Аріадна скинула спідницю й лишилися в бікіні. Софія подумала: не знайшлося б чоловіка, який не втратив би від дочки голову. Усе бездоганне: довгі стрункі ноги, стрункіші, ніж у неї двадцять років тому, все у Арочки якесь витончене, довга шия, маленькі, справді як яблука, груди й соски напинають ліфчик, а рухи як у справжньої жінки, жінки східного гарему, Шехерезади: уповільнені, сповнені млості та грації.
Дістанеться ж комусь безцінний скарб!
Аби не продешевити…
Софія знову розляглася в гойдалці й дивилася, як купається дочка.
Аріадна ступила до води, попробувала її ногою і відступила. Постояла нерішуче, потім зайшла відразу по пояс, зойкнула й присіла, вода обпалила її розпашіле тіло, і Арочка лягла горілиць, розкинувши руки й підставивши сонцю обличчя. Лежала довго, не рухаючись, і течія потихеньку зносила її…
Десь угорі почувся автомобільний сигнал: хтось приїхав до Некрича. Справді, невдовзі від дому почулися голоси. Софія прислухалася і впізнала Арсенів. Здивувалася: поїхав тільки вчора ввечері — чому ж чорт приніс його знову?
Чоловіки розмовляли голосно й пожвавлено, і Софія почала прислухатися. Але розрізняла лише поодинокі слова, й вони її насторожили. Зрозуміла: Арсен привіз якусь газету, де писалося про Некрича і, здається, не так, як треба.