10
Аріадна тримала на спідометрі вісімдесят кілометрів і не ображалася, коли навіть “запорожці” обганяли її. Вона мала дістатися сімдесят другого кілометра рівно о пів на одинадцяту, проминути кілометровий стовпчик і одразу зупинитися на узбіччі. Там чекати п’ять хвилин. З лісу вийдуть двоє військових, точніше, міліціонер і офіцер внутрішніх військ, вони сядуть у машину, і Аріадна повинна повернутися з ними.
А потім, через якийсь час — Моня скаже, коли саме — завезти їх назад. От і всі справи.
І ще Моня попереджав: ці двоє військових — люди не дуже виховані, щоб не звертала уваги на солонуваті жарти, руки розпускати не будуть, та можуть щось бовкнути.
Арочка тільки посміхнулася: сам Копот — великий інтелектуал, не знає різниці між Сократом і Гіппократом. Чесно кажучи, Аріадна й сама точно не знала, чула краєм вуха на уроці історії, але історичка в їхній школі була зануда, і її ніхто не слухав, та й який сенс учити те, що було дві тисячі років тому — греки, римляни, скіфи, кому вони тепер потрібні?
І все ж, зважаючи на Монине попередження, Аріадна одягнулася простіше: старі джинси й кофтина з високим коміром. Волосся підібрала вгору шпильками, натягнула чоловічого кашкета з довгим козирком, який затуляв їй очі. Губи не фарбувала й тіні на повіки не поклала, спростилася до неможливості й сама себе зневажала за це. їй би зараз вийти з “Волги” перед готелем “Москва” чи десь на Хрещатику не у джинсах, а в зеленій міні-спідничці й кофтині, що якимсь чудом тримається лише на тонесеньких бретельках. Міні знову в моді на Заході, плювати, що київські красуні схаменуться лише через рік — мода до них доходить завжди з запізненням. У Москві, щоправда, почали видавати журнал “Бурда”, може, це хоч трохи вплине на жіночі смаки. Арочка вже бачила “Бурду” вчора у матері, й вони, гортаючи сторінки, одностайно вирішили, що перебудова не така вже й погана справа, якщо вривається і в сферу суто жіночих зацікавлень.
Арочка приїхала вчора на дачу до вітчима з єдиною метою — вициганити машину. Усе ж Моня наполіг на своєму: зрештою, їй плювати на Моню разом з Лапою, та Монин закордонний варіант припав до серця; ще не вирішила, чи варто приймати Копотову пропозицію, але ж знала — остаточно відмовлятися не слід.
Сьогодні вранці за сніданком Арочка удала, що згадала про якусь консультацію в інституті, засмутилася мало не до сліз, потім цмокнула вітчима у щоку й попросила, ледь не замуркотівши:
— Татусечку, єдиний вихід — взяти вашу машину. Тоді я ще встигну…
Некрич сіпнувся невдоволено. Не тому, що трусився над “Волгою” й вилизував її, як Синиця, просто прохання виявилося надто несподіваним. Але втрутилася Софія Гнатівна, сказала, сонячно посміхнувшись:
— Арочка водить машину, як справжній професіонал.
Цього виявилось достатньо, і через півгодини, як і було обумовлено, Аріадна підібрала Молю біля мосту Патона.
Копот вийшов у райцентрі, і Арочка поїхала до сімдесят другого кілометра сама, не поспішаючи й насолоджуючись життям. Не без приємності думала про сьогоднішнє вечірнє побачення з Арсеном. Це буде друга зустріч, вони вже ходили в кіношку, а тепер Арсен узяв квитки до філармонії на концерт хорової капели “Думка”. У глибині душі Аріадна зневажала всі академічні хори, разом узяті, їй подобалися ресторанні джази та вокально-інструментальні ансамблі, вони — непоганий додаток до шампанського, складова частина того безжурного, розгонистого, легкодумного вечірнього ресторанного життя, коли ловиш захоплені погляди дженджурів з сусідніх столиків і відчуваєш себе королевою хоч і невеличкого, та все ж цілком усталеного, з власними традиціями світу.
У філармонії, мабуть, нудота, й ця “Думка”, хоч і називається академічною, наганятиме на неї сон. Та все можна стерпіти заради Арсена, ще жодний з чоловіків не цікавив її так, як Черниш, Арочка навіть спіймала себе на думці, чи не закохалась. Взагалі, вважала кохання почуттям старомодним, кохати треба лише себе, ще трохи матусю — за розум і щедрість, а чоловіків слід тільки використовувати, як використовувала вона колись Сєву, а тепер Моню.
Але ж Моня хвалився, що має багато грошей!.. Чесно кажучи, Аріадна не повірила йому. Заливає, набиває собі ціну — ти мені покажи оті тисячі, тоді й погомонимо!..
Але що за офіцери чи міліціонери на сімдесят другому кілометрі й навіщо вони Моні? Мабуть, одна з комбінацій, які розігруються “діловими” постійно. Проте “ділові”, як правило, обминають міліцію, намагаються триматися далі від неї, хоча, кажуть, далеко не у всіх міліцейських чинів рильце бездоганно чисте…