Він узяв собі ще чашечку кави, сперся ліктями на столик, перегнувшись до Майструка, зазирнув йому зблизька у вічі й запитав жартівливо:
— Ну, як в інституті? Вже проспівали мені відхідну?
Майструк відвів очі і якось нервово відсьорбнув кави. Поставив чашку, провів вказівним пальцем по окрайцю, для чогось облизнув пучку й запитав, дивлячись повз Івана Михайловича кудись на Хрещатик:
— А ви вважали директорську посаду навічно заброньованою для вас?
Чого-чого, а такого Іван Михайлович від Майструка не чекав. По-перше, вони з Федюнею, незважаючи на різницю у віці, давно перейшли на “ти”. Іванові Михайловичу попервах було незручно “тикати” Майструкові, та на якомусь черговому бенкеті той, хильнувши, похоробрішав і запропонував випити на брудершафт. Але й після цього Іван Михайлович не відразу перейшов на “ти”, проте Федюня кілька разів нагадував про брудершафт, потім усе непомітно владналося, Федюня, щоправда, привселюдно не називав директора Іваном, а напівпоштиво Михайловичем, та, лишаючись на самоті, іноді дозволяв собі й “Ваню”.
Іван Михайлович аж сіпнувся од здивування.
— Федюню, й ти відступився від мене?
Але Федюня знайшов у собі сили посміхнутися Некричеві мало не приязно й сказав:
— Ну що ти, Михайловичу, як можна!
— А мені здалося…
— Невже ти вважаєш мене останнім покидьком?
У Івана Михайловича відлягло від серця. Певно, вся ця історія з Салієм усе ж подіяла на нього, й нерви почали здавати, якщо вже й про Федюню подумав негарно. Чужа душа, звичайно, темний ліс, а Майструк ніколи не відзначався твердими принципами, проте так швидко й підступно зрадити не міг. Некрич перехилився до Майструка через стіл, якщо б зміг, поклав би йому довірчо голову на плече, поплакався б і висповідався у своїх прикрощах, однак Федюня відсахнувся і очі в нього чомусь зробилися колючими.
А може, це тільки видалося Некричеві, бо Майструк одразу відвів погляд і сказав:
— В інституті різне кажуть…
— А ти як вважаєш?
— Всі ці розмови не варті виїденого яйця.
— Спасибі, Федоре Гавриловичу, й на тому спасибі.
Майструк накрив чашку долонею, посовав її по столу. Думав: “Якби знаття!.. Знати б, що долю Некрича вирішено, й розмова вийшла б інша. Я б сказав цьому самовпевненому типові все, що думаю про нього, нарешті сказав би просто у вічі, полегшив душу. Однак усе може трапитися. В інституті, щоправда, впевнені: Некрич спікся. Сплели йому личаки, Салій сплів власноручно, і слава богу. А Павлюк учора приніс звістку, що зняття директора погоджено в директивних органах, потирав руки й казав усякі негарні слова про директора, а Павлюк — хитрий лис, він дарма не базікатиме, винюхав, падлюка, розвідав, певно, в самого Салія. Адже всім відомо: Павлюк — права Вовова рука, Салій останнім часом підняв голову. Подейкують, його підтримує сам Гнідаш, от і Вовова стаття в газеті з’явилася — начебто все йде до того, що Некрича таки знімуть. Ото було б сміху: звільнити без грошової компенсації, вигнати вискочня, за час директорування став членкором і в академіки націлився… А йому під сідницю коліном…”
Майструк не втримався і хтиво потер руки, але, перехопивши здивований Некричів погляд, віддано посміхнувся і мовив із сльозою в голосі:
— Невже ти, Ваню, міг подумати, що я піду проти тебе? Та я за тебе!..
Так, вирішив, усе йде як треба, й він обрав правильну тактику. Слід перетерпіти ще кілька днів, поки все остаточно з’ясується. У Некрича є таки шанси лишитися, он яка пика самовпевнена, ані тіні тривоги, костюм від першокласного кравця, не те що в нього — магазинний, з бганками під плечима. Комір Некричевої сорочки накрохмалений, краватка у дрібну косу смужку, мабуть, паризька чи лондонська, точно, імпортна, і звідки люди беруть такі?
Від цієї думки зробилося ще тоскніше, а Некричева пика ще неприємнішою, справді, паскудна, проте, вирішив, подивимося на неї через тиждень — не посміхатимешся так нахабно і самовпевнено, ходитимеш в рядових. Ось тоді й побалакаємо…
Уявивши таку приємну картину: Некрич сидить в їхній кімнаті, куди напхано аж семеро науковців, і питає дозволу у заввідділом відлучитися, Федюня посвітлішав обличчям і повідомив:
— А тебе, Михайловичу, дехто вже рядовим вважає. Звичайним старшим науковим…
— Я б не заперечував.
— Як так? — щиро здивувався Майструк. — Ти? Рядовий? Під рукою Рапака?