Так, це правильний хід, а потім можна буде виступити на вченій раді, рішуче засудити Вовову рецензію на Некричеву книжку, довести тенденційність рецензії, показати, як Салій вміє пересмикувати факти…
А ця дурепа Вірка вже наливає каву — запахло на всю квартиру…
Смоли гарячої вам, малошановний товаришу Салій, не хочеться?
Павлюк з відразою дивився, як Вов жадібно сьорбає каву, і серце його сповнювалося гнівом.
“Спустити б тебе зараз зі сходів, — думав злостиво, — татарчук клятий, а ще в директори цілив… Отже, слід бути рішучим і твердим, біс з ним, Вовом, треба негайно зректися його, нехай думає про мене, що хоче, нехай кляне, а я маю вчинити саме так… Бо нема іншого виходу… Певно, у джентльменському клубі мене засудили б, але ж ми не з панів, нам ці панські цирліхи-манірлихи ні до чого, ми звикли різати правду-матку у вічі, по-робітничо-селянському, не зважаючи на особи, і в цьому одна з переваг нашого суспільства…”
Знайшовши нарешті потрібне виправдання, Павлюк відчув щире полегшення. Дочекавшись, поки Салій доп’є каву, мовив, уважно розглядаючи свої нігті:
— Я обміркував ситуацію, Володимире Борисовичу, і вимушений відмовити вам у допомозі. Не розраховуйте на мене… — Нараз відчув себе навіть скривдженим: так, цей Салій втягнув його у негарну історію, хотів використати його, а тепер підло зрадив. Голос Павлюка зазвучав гнівно і обурено: — І прошу не вплутувати мене у свої справи. Була в мене вчора компанія, запросив і вас, але ніхто не скандалив, випили трохи сухого вина й розійшлися, а ви зволили нажлуктитися горілки, влаштували вуличний скандал — от і відповідайте!
— Стійте! — зробив останню спробу Салій, уже знаючи, що Павлюк не врятує його. — Послухайте, Ярославе Вікторовичу, це — жахлива провокація. Уранці я зателефонував до приймальні Гнідаша, виявляється, Яким Нестерович не викликав мене, його секретарка не дзвонила вчора по вашому телефону. Треба довести, що це — провокація.
— Вобще-ка… — почав Павлюк нерішуче, та секунди — другої йому вистачило, щоб остаточно зрозуміти: він обрав правильну лінію поведінки. — Вобще-ка, це ваша справа, товаришу Салій. Вас затримали п’яним на вулиці в той час, коли наше суспільство бореться з пияцтвом, вас, секретаря інститутської парторганізації, ви зганьбили честь комуніста, — голос його набрав патетичного звучання, — і я перший голосуватиму за виключення вас з партії!
— Отже, продаєте? — зблід Салій.
— Не продаю, а об’єктивно зважую на обставини. Ви виявилися поганим комуністом, Володимире Борисовичу, а ми припустилися фатальної помилки, обравши вас до партійного бюро.
— Виступаєте, немов уже на зборах…
Павлюк озирнувся, наче в порожній квартирі його міг хтось підслухати.
— Дурень, — сказав злостиво, — й на такого дурня ми поставили! Можливо, й провокація, можливо, тебе підловили, та вашу карту бито, Володимире Борисовичу. І ніхто не допоможе вам, навіть сам президент. Кажете, протокол у міліції склали? Дивуюсь, як ще взагалі вас випустили…
— Товариш у мене в міській міліції. Полковник… Умовив, щоб дозволили йому подзвонити. З його допомогою…
— Ви тепер труп, Володимире Борисовичу.
— Не все ще втрачене, і якщо ми домовимось з вашою сусідкою…
— Досить! — Павлюків голос знову задзвенів обуренням. — Дивуюсь, що ви після всього насмілились прийти до мене.
— Ясно: плюнули й розтерли…
— А ви як гадали? Тепер Некрич зробить з вас відбивну котлету, а чого, вибачте, я маю за все страждати?
— Учора ви клялися у вічній дружбі.
— Учора!.. А сьогодні змінилися обставини. Учора ви справді були моїм другом, бо були силою, на вас можна було спертися, а сьогодні…
— Існує елементарна порядність, Ярославе Вікторовичу.
— Вобще-ка, існує, правильно зводили зауважити. Але з допомогою яких методів ви планували звалити Некрича? Некрича, відомого вченого! Ви написали бездоказову, фіскальну статтю, й це не дивно, бо ваш спосіб життя, безперервні пиятики свідчать про безпринципність, це давно насторожувало нас. Так, Володимире Борисовичу, я голосуватиму про виключення вас з партії і використаю політику демократії та гласності, аби сказати все, що думаю про вас. Чесно й принципово!
— Біс з вами, — утомлено мовив Салій. — Я переможений і здаю позиції. Однак тепер точно знаю, хто ви насправді, всю ціну вашій компанії. Тупі нездари, нікчемна сірість — не ждіть від мене гарного слова.
— А хто тепер слухатиме вас? Тепер тобі, друже, не випірнути, дякуй, якщо остаточно не втоплять, й крутитимешся, як лайно в ополонці.